Джон Грін - Досить Катрін

точки, які не пасують до історії, мабуть, відходять на задній план. Це так само, як ти бачиш сузір’я. Ти дивишся на небо і не бачиш усіх зірок. Всі зірки — це величезна божевільня, безлад. Але ти хочеш бачити форми; ти хочеш бачити історії, отож ти вибираєш їх із неба. Гассан говорив мені якось, що ти теж думаєш саме так: бачиш зв’язки скрізь, отож, виходить, що ти природжений оповідач.

— Я ніколи на це так не дивився. Але… Ну, це має сенс.

— То розкажи мені свою історію.

— Що, всю?

— Так. Кохання, пригоди, мораль — все.

Початок, і середина, і кінець

Катріна була дочкою мого наставника, Krazy Кіта, і якось увечері в мене вдома вона запропонувала мені бути її хлопцем, я погодився, а тоді, десь через дві з половиною хвилини, вона покинула мене, і це здавалось кумедним тоді, але зараз, озираючись назад, я думаю, що, можливо, ці дві з половиною хвилини були найбільш значимим періодом у моєму житті.

К-2 була невеличкою пухкенькою восьмирічною дівчинкою зі школи, яка прийшла якось до мене додому і сказала, що на доріжці лежить дохлий щур, а мені було вісім років, і я вибіг на двір, але щура не було, натомість була її найкраща подруга Емі, яка сказала: «Ти подобаєшся Катріні, хочеш бути її хлопцем?», і я сказав: «Так», а через вісім днів Емі знову прийшла до моїх дверей сказати, що я вже не подобаюся Катріні й вона не зустрічатиметься зі мною більше.

Катріну № 3, дуже милу маленьку чорнявку, я зустрів у своєму першому літньому таборі для розумних дітей, який пізніше виявився місцем, де вундеркінди знайомляться з дівчатами, і заради поліпшення історії вдамо, що вона мене покинула одного ранку на заняттях зі стрільби з лука, коли один математичний вундеркінд на ім’я Джером вискочив перед нею й упав на землю з криком, що вона прострілила його стрілою Амура.

Катріну № 4, або Катріну Червону, тиху руденьку дівчинку в окулярах з червоною пластиковою оправою, я зустрів на уроках скрипки за методом Судзукі, і вона гарно грала, а в мене важко просувалось, бо я ніколи не переймався тим, щоб тренуватись, отож за чотири дні вона мене покинула заради юного піаніста-вундеркінда Роберта Воґана, який в одинадцять років уже мав сольний концерт у «Карнеґі-холі», отож, гадаю, вона зробила правильний вибір.

У п’ятому класі я зустрічався з К-5, яку всі вважали найгіршою дівчинкою в школі, бо саме з неї, начебто, завжди починалась епідемія вошей; якось на перерві вона несподівано поцілувала мене в губи, коли я сидів на бортику пісочниці, намагаючись читати «Гекльберрі Фінна», і це був мій перший поцілунок, та вона покинула мене цього ж дня трохи пізніше через те, що всі хлопці брутальні.

Потім, після піврічного холостякування, у третьому літньому таборі для розумних дітей я зустрів Катріну № 6, ми протрималися разом рекордних сімнадцять днів, їй дуже добре вдавалось гончарство і підтягування на турніку, два види діяльності, в яких я ніколи не мав успіху, і попри те, що з нас була чудова інтелектуально-акробатична команда з виготовлення горняток для кави, вона мене покинула.

А в середніх класах почалися вже серйозні проблеми, та коли ти мало не останній в рейтингу популярності, в цьому є свій плюс, бо часом людям стає тебе шкода, як от Катріні Добрій у шостому класі, добрій душі, що носила ліфчик для формування грудей, який постійно розстібався, і яку всі дражнили «піцолицею» через акне, не надто й помітне, і яка зрештою порвала зі мною не тому, що збагнула, що я підриваю рештки її соціального статусу, а просто їй здавалось, що місяць наших стосунків погано позначився на моїй академічній успішності, до якої вона ставилась дуже серйозно.

Восьма була далеко не такою милою, і я мав би зрозуміти це з її прізвища, Катріна Кацредеїс — анаграма від Серцеїдка, та хоч як, вона запросила мене на побачення, я погодився, а вона назвала мене фріком, заявила, що в мене ще волосся на лобку не виросло і що вона ніколи серйозно не збиралась зі мною зустрічатися, і заради справедливості треба сказати, що все це була правда.

К-9 була в шостому класі, а я — у сьомому, і вона була значно вродливішою за всіх попередніх Катрін — з чуттєвим підборіддям, ямочками на щоках, золотавою шкірою, як у тебе, і вона думала, що коли зустрічатиметься зі старшим хлопцем, це поліпшить її соціальний статус, але вона помилилась.

Катріна № 10 — так, я вже, звісно, усвідомив на той час якусь жахливу статистичну аномалію, але я спеціально не шукав Катріну, я шукав дівчину — була черговим здобутком літнього табору для розумників, і я завоював її серце — ти здогадалась — вибігши перед нею на стрільбі з лука і вдавши ураженого стрілою Амура; вона була першою дівчиною, яку я спробував поцілувати французьким поцілунком, та я не знав, як це робити, тому щось ніби вистрілював язиком з-поза зімкнутих губ, як змія, і вона швидко захотіла залишитися друзями.

З К-11 ми не те щоб зустрічалися — один раз сходили в кіно і потрималися за руки, потім я телефонував, а її мати казала, що доньки немає вдома, і вона так і не передзвонила, та я все ж рахую і її, бо ми ж трималися за руки, і ще вона називала мене генієм.

У другому півріччі в дев’ятому класі з’явилась нова дівчина із Нью-Йорка, її батьки були дуже багаті, та вона ненавиділа багатство і обожнювала «Ловець у житі», й вона сказала, що я нагадую їй Голдена Колфілда, ймовірно, тому, що ми обидва були самозаглибленими лузерами, і я їй подобався, бо знав багато мов і прочитав багато книжок, а тоді вона порвала зі мною через двадцять п’ять днів, бо хотіла мати хлопця, який не витрачав би стільки часу на читання і вивчення мов.

На той час я вже познайомився з Гассаном і вже років десять марив брюнеткою з синіми очима із нашої школи, яку я завжди називав Катріна Прекрасна, і Гассан, наче Сірано де БерЖерак, підказував мені, як залицятися, а ми ж побачили по Кетрін, що Гассан на цьому знається, і це спрацювало, і я кохав її, а вона — мене три місяці, до листопада в десятому класі, коли вона, зрештою, порвала зі мною,