Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

залишалося.

У результаті вийшов потворний корабель.

Але також загрозливий. Голден сидів поруч із Алексом

у кокпіті «Лицаря» та спостерігав, як гігантське бойове судно

вирівнює з ними курс, насуваючись, а потім ніби завмираючи

над їхніми головами. Розчахнувся швартувальний люк, прорізаючи гладеньке чорне черево «Доннаджера» квадратом

червонястого

сяйва.

«Лицар»

усе

тривожно

гудів

попереджувальним сигналом, повідомляючи про мітки лазерів-цілевказівників на своєму корпусі. Голден спробував знайти

націлені на них гармати точкового захисту. Без успішно.

Коли Алекс подав голос, Голден аж підскочив.

— Прийнято, «Доннаджер». Курс орієнтування погоджено.

Вимикаю основний рушій.

Останні залишки тяжіння випарувались. Обидва кораблі й далі

летіли крізь космос зі швидкістю сотень кілометрів на годину, але, йдучи нарівні, здавалися нерухомими.

— Кеп, є дозвіл на швартування. Заводимо конячку в стайню?

— Гадаю, нам уже не вдасться накивати п’ятами, пане

Камалю, — сказав Голден. Уява намалювала Алекса, який

припускається помилки, «Доннаджер», що сприймає їх як

загрозу, і гармати точкового захисту, що дірявлять «Лицаря»

сотнею тисяч сталевих снарядів у тефлоновій оболонці.

— Помалу, Алексе.

— Кажуть, така махина може зруйнувати планету, — озвалася

по рації Наомі. Вона була в командному центрі палубою нижче.

— Із орбіти будь-хто може зруйнувати планету, — відповів

Голден. — Навіть бомби не особливо потрібні. Треба просто

накидати достатньо маси згори. Але ця штука може

зруйнувати... та будь-що.

Маневрові рушії ввімкнулися і стали коригувати курс

легенькими доторками. Голден знав, що їх веде Алекс, але не міг

позбутися відчуття, ніби «Доннаджер» їх заковтує.

* * *

Швартування зайняло майже годину. Коли «Лицар» опинився

у шлюзі, велетенський маніпулятор заграбастав їхній корабель

і поставив на порожню ділянку палуби. Затискачі вчепилися

в корпус, обшивка «Лицаря» відгукнулася сталевим брязкотом, який нагадав Голденові про магнітні замки на дверях карцеру.

Марсіяни вивели стикувальну трубу зі стіни і причепили її до

шлюзу «Лицаря». Голден зібрав команду перед внутрішнім

люком.

— Жодних ножів, пістолетів, нічого схожого на зброю, — давав

останні настанови. — Сподіваюся, нам дозволять особисті

планшетні термінали, але про всяк випадок вимкніть їх. Якщо

накажуть віддати термінал — віддавайте без суперечок одразу.

Виживання може залежати від того, наскільки слухняними вони

нас вважатимуть.

— Прекрасно, — пробурчав Еймос. — Ті мудаки вбили Мак-Давел ла, а нам бути слухняними.

Алекс відкрив рота, але Голден його зупинив.

— Алексе, ти відходив двадцятку з ФМРК. Що ще треба знати?

— Та ти все сказав, командире. «Так, офіцере», «слухаюсь, офіцере», не зволікати з наказами. З рядовими і старшинами

можна порозумітись, а от зі старших офіцерів витравлюють

будь-яке почуття гумору.

Голден оглянув свою крихітну команду, сподіваючись, що не

вкоротив їм віку, привізши сюди. Він відкотив шлюзовий люк

убік, і вони попливли в невагомості короткою стикувальною

трубою. Дісталися шлюзу на іншому кінці труби — всі поверхні

з рівномірно сірого композиту, бездоганно чисті — та притулили

ноги до підлоги. Магнітні черевики зачепилися за палубу. Шлюз

зачинився і зашипів на них повітряним потоком. За кілька

секунд відчинилися двері до іншої, більшої кімнати, в якій

стояло кільканадцятеро військових. Голден упізнав капітанку

Терезу Яо. Кілька людей в офіцерській формі — з її штабу; один

чоловік в уніформі молодшого складу та з ледве стримуваним

виразом нетерплячості на обличчі; шестеро космопіхотинців

у важких обладунках зі штурмовими гвинтівками. Гвинтівки

наведені на нього, тож Голден підняв руки.

— Ми не озброєні, — сказав, намагаючись звучати якомога

невинніше.

Гвинтівки не поворухнулися; капітанка Яо ступила крок

уперед.

— Вітаю на борту «Доннаджера». Старшино, перевірте їх.

Чоловік в уніформі молодшого офіцерського складу

наблизився до них, брязкаючи підошвами, та обшукав —

швидко і професійно. Тоді підняв великого пальця, дивлячись

на одного з піхотинців. Зброя опустилася, і Голден ледве

стримався, щоби не зітхнути.

— Що тепер, капітанко? — запитав Голден