Олександр Аркадійович Сидоренко - Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко

заторохтів Гєна. — Надо било на обложку в «Вівє» соглашаться тада, два года назад. Сейчас, может, колонку дадут. 

— А я лоханувся, вчора Мар’яні про Лапу розказав, — зізнався Ваня, і Трушин поцокав язиком, а потім швидко попрощався й обіцяв перетелефонувати. 

Ваня намагався доспати — даремно, пройшов рівнів так десять, як телефон знову ожив «цепелінами». Задоволений директор повідомив, що сьогоднішню зустріч на вокзалі буде висвітлювати преса. «Обозрєватєль» надішле якогось пацанчика з фотоапаратом, буде ще він, і оператор, і журналіст, і ведучий. Тема — розлука, діти, возз’єднання. Довелося їм щось натерти про довгі гастролі, тепер треба відіграти зустріч так, щоби з цього вийшов вправний сюжет. 

«Швидко ж він перевзувається — ще вночі їх Лапа кинула напризволяще, хтось через це сумував й прибирав у хаті, а дехто оговтався й попрацював із засобами масової дурні. Медіапеттинг», — подумав собі Ваня, усміхнувся й погодився — гірше ж не буде. Так і перед пресою Мар’яна його не атакуватиме. Почекає. А там видно буде. 

Домовилися на десяту біля Мака. Наостанок директор порадив прибрати в хаті й закупитися продуктами. 

— Может, пропетляешь, — зазначив Гєна й дав відбій. Про прибирання це він не вгадав, а от продукти… Що їдять діти? Якісь яскраві пюрешки, перетерті супи? Запитати в Мар’яни, поки не пізно? Сил на ще одну розмову з дружиною не було, тому Бронзовий Голос вирушив до холодильника й провів ревізію. 

Пара старих в’ялих та брудних морквин, почата пачка пельменів, м’яка цибулина. Ну, й пів мішка картоплі. Не густо. На холодильнику пачка чаю, банка «Галки», цукру немає. 

Доведеться витратити залишки на карті. «Поїду в маркет машиною, заодно й прогрію її. Тут поруч, а ввечері залишків бензину має вистачити до вокзалу і назад», — вирішив Ваня й вийшов з квартири, вже відчуваючи втому від родинних справ. А що ж буде далі? 

* 

До мешканців лавочки доєднався Радіо-Юра. Довелося зупинятися, слухати й удавати розуміння. Отже, маніяка так і не спіймали, поліція на зупинці не з’являється, цукру не буде до Нового року, коли його викинуть у продаж за значно вищою ціною. 

— Сорок рублєй будєт, — авторитетно підсумував Юра й поважно подивився навколо — чи всі достатньо налякані? 

Джавдєту було все одно, Валентина гладила кота, тож правильно відреагував тільки Пєтюнчик: 

— Со тволят, со оні тволят? — похитав головою алкаш, і Ваня вирішив, що обов’язкову програму з сусідської підтримки виконав. Він підійшов до машини, відчинив дверцята — побачив, що вони знову просіли, й спробував завести авто. І не вийшло. 

Щось всередині «Фєді» відгукнулося на рух ключа — забулькало, здригнулося, але не більше. «Блядь», — розлютився Ваня. «Блядь», — подвоїв він ставки, побачивши, що чоловіча частина спільноти вирушила йому на допомогу. Це ж доведеться знову їх слухати, щось відповідати, а він так сподівався на те, що протягом дня готуватиметься до приїзду родини, й не планував виділяти ресурси на спілкування. «Фєдя, — заблагав він, — Фєдєчка, тільки не зараз, хлопчику мій, тільки не зараз! Я завтра відвезу тебе до Кохана, він тебе полагодить, нехай і в борг. Тільки протримайся ще день, заводься, рідненький. За-водь-ся!» 

Двічі блимав телефон незнайомим номером, Ваня ледве стримався, щоб не добити айфон на смерть. Кинув його на пасажирське сидіння, аби не заважав своїм вібриком. Й спробував ще. Але «Фєдя», як і решта важливих істот, клав болт на Ванині благання. 

Трійця сусідів прибула, і Джавдєт закричав: 

— Савося! А фарамі прогрєть?! 

Не допомогло — фари навіть не засвітилися, машина мовчала. Зараза! Ще ж кілька днів тому все працювало! Радіо-Юра запропонував звести з «толкача», але ж машина була на автоматі. Пєтюнчик зганяв додому і взяв у сусіда ключі від «фіата» — спробували прикурити «Фєдю» через дроти. Дарма. Все дарма. 

За годину, сповнену простого чоловічого спілкування в стилі «да йоб же його мать», Ваня ледь не дійшов до сказу. Джавдєт приніс від Каті три повні маленькі пластикові стаканчики, товариство випило, а Ваня вирішив, що досить з нього на сьогодні. Дістав з сидіння телефон й побачив кілька повідомлень. Це була Тоня. «Ало!». «Ау!». «Квіти привезлі!». «Двері открой!». Фак. Вони вже, значить, перейшли на «ти». Й він забув про квіти. Подивився в бік парадного, біля нього стояв білий «пірожок». Схоже, це кур’єр. 

Ваня підійшов до водія й узяв великий кошик з червоними й білими трояндами. Розмір жлобський, стиль — райком-ампір. Про всяк випадок спитав, чи він винен щось. Водій відповів — «ні», але очі його натякали на «так». Ваня удав, ніби сприйняв тільки аудіо, відповів: «Ну, ні — так ні», — й підійшов до «Фєді», там знову наливали — і де вони взяли? І як встигають? 

— Нам так нє жить, — вказав Джавдєт, вказуючи на квіти. — От баби хоть? Ілі ти тоже тудой? 

— От баби, — швидко погодився Ваня, поки дід не почав розвивати тему. Бо ще в геї запишуть до всього. Що робити з цим кошиком? Удома лишати? Неправильно. «Фєдя» не їде, доведеться в руках і на метро. 

Ну і нехай. Він вирішив, що заїде по продукти дорогою з вокзалу — так і нічого зайвого раптом не купить, і Мар’яну перемкне на господарські справи. Попросить Гєну підвезти, так він гарантовано відкладе неприємну розмову щонайменше на годину. А година — не хвилина, прожив — і слава богу, — як казала мама. 

* 

Гєна чекав біля «Макдональдза», поставивши два великі стакани з кавою на капот «шкоди». Він курив щиро, як Клінт Іствуд біля найкращої конячки в штаті, й усміхався на випередження. Увесь його вигляд випромінював упевненість — нічого страшного не сталося, працюємо далі. 

Ваня протиснувся проміж двох неквапливих арабів з величезними рожевими валізами на коліщатах, поставив важкий кошик поруч із кавою й простягнув руку: 

— Здоров! 

Директор уважно оглянув перший темний лук, що лишився в спадок від «Холостяка», схвально зацокав язиком, потім перевів погляд на квіти й усміхнувся: 

— Про цвєти, я віжу, ідея зашла. Ірка хуйні нє подскажет. Молодєц. Тока какой-то «Спартак» у тєбя... 

Ваня не дав йому змоги оминути головне: 

— Ага. Ну шо, пробив, на кого нас поміняли? 

— Я їбу, — Трушин ледь знизав плечима й простягнув підопічному другий стаканчик: — Твойо амєрікано. 

Про цукор з молоком можна було не питати, такі речі Гєна ніколи не забував — без молока, два цукри на таку велику чашку. Кава була гарячою, дуже гарячою — іноді складалося враження, що в Маку якісь свої градуси для кип’ятіння води. З запасом. 

— У мене машина щось не заводиться. Я на метро. Підкинеш нас додому? — отримавши схвальну відповідь, Ваня поставив склянку охолонути назад на капот — час ще є.