Джеймс Баррі - Пітер Пен

Але, звичайно, надходив ранок, і вони вибігали в Сади, і Тоні починав свої балачки. З його слів можна було подумати, що він надзвичайно хоробрий хлопчик, і ніхто не пишався цим так, як Меймі. Вона була горда з того, що може називати себе його сестрою. А найбільше захоплювалась ним, коли він сказав, дуже серйозно, що коли-небудь проникне в Сади після того, як ворота зачиняться.

— О, Тоні, — промовила вона з безмежною повагою, — феї дуже розсердяться!

— Я так вирішив, — байдуже відповів Тоні.

— Може, — говорила вона схвильовано, — Пітер Пен дозволить тобі взяти його човен?

— Я викраду човен, — відповів Тоні.

Зовсім не дивно, що Меймі ним пишалась!

Але не слід було їм розмовляти так голосно — одного разу їх підслухала фея, яка збирала молоде листя, що з нього феї і ельфи шиють собі штори, і після цього Тоні занесли у чорний список. Феї розхитували лавки, коли Тоні збирався сісти, тож він падав і завжди вдарявся головою об землю; вони ставили йому підніжки, смикаючи за шнурівки і підкуповували качок, щоб ті перевертали його човен. Майже всі неприємності, яких ви зазнаєте в Садах, відбуваються тому, що феї упереджено до вас ставляться, тож годилось би слідкувати за тим, що ви про них говорите.

Меймі була завбачливою дівчинкою — вона завжди, перш ніж щось робити, точно вибирала день. А Тоні був зовсім не такий. Якось вона запитала його, коли він хоче проникнути в Сади після Години Закриття, а він коротко відповів:

— Коли-небудь.

Тоні зовсім не знав, коли саме настане цей день, але коли Меймі запитувала:

— Може, сьогодні? — він міг впевнено відповісти, що ні, сьогодні цього не станеться. І Меймі розуміла, що він чекає якогось дуже сприятливого моменту.

А зараз перенесімося у той ранок, коли Сади побіліли від снігу, а Круглий Ставок сховався під кригою, не такою товстою, щоб можна було кататися на ковзанах, але такою, що її, в кожному разі, можна було цілий день розбивати, жбурляючи каміння. І багато веселих хлопчиків і дівчаток так і робили.

Коли Тоні з сестричкою приїхали на прогулянку, їм відразу закортіло побігти на озеро, але няня сказала, що спершу вони мають прогулятися алеями, і відразу подивилася на розклад, щоб прочитати, о котрій годині сьогодні зачиняються Сади. Там було написано — о пів на шосту. Бідна няня! Вона, яка завжди тішиться, що на світі так багато гарних діток, сьогодні не мала причин для радості.

Отже, вони пішли на Дитячу Алею, а на зворотньому шляху, знову минаючи розклад, няня мала б зауважити новий напис: “Закриття о п’ятій годині”. Добра жінка не зналася на всіляких хитрих витівках фей і не помітила (а Меймі і Тоні відразу помітили!), що феї змінили Годину Закриття — отже, сьогодні ввечері буде Великий бал. Няня сказала, що часу вистачить лише на те, щоб піднятися на Пагорб і відразу назад, а оскільки діти ішли поряд з нею, вона відчула, що щось хвилює дитячі серця. Так воно й було — адже чарівний бал фей давав дітям шанс. Тоні розумів, що кращої нагоди не може бути.

Він мав відчути, що Меймі за нього дуже переживала. Її очі раз-у-раз нетерпляче запитували: “Невже це станеться сьогодні?” — і він зітхав, а потім кивав головою. Меймі взяла Тоні за руку, і її рука була гаряча, а його — холодна. Тоді вона зробила дуже милу річ — зняла з себе шалик і віддала його Тоні!

— Це якщо тобі раптом стане холодно… — прошепотіла Меймі.

Вона аж сяяла від радості, але Тоні був дуже похмурий.

Коли вони вийшли на вершечок Пагорба, Тоні шепнув сестрі на вушко:

— Я боюсь, що няня мене побачить, і тому я не готовий це зробити.

Меймі пишалася ним більше, ніж будь-коли, бо він боявся лише їхньої няні, тоді як навколо було стільки невідомих жахів… І вона голосно сказала:

— Тоні, я буду тебе доганяти аж до самих воріт! — і пошепки додала: — Тоді ти зможеш сховатися…

І діти побігли. Тоні завжди переганяв її, але ніколи ще Меймі не бачила, щоб він бігав так швидко, як зараз. Та дівчинка була переконана: братик відбіг так далеко, аби мати більше часу, щоб добре заховатися — хоробрий! хоробрий!.. Раптом від подиву сльози навернулися на її безмежно люблячі оченята: замість того щоб заховатися, її герой вибіг за ворота!

І вона безпорадно зупинилася з таким гірким виразом, ніби хтось зненацька порозсипав усі її золоті скарби. Але — дивно, хіба ні? — вона не могла плакати; зневажаючи всіх плаксивих боягузів, Меймі побігла до джерела Святого Говора і заховалася в криївці Тоні.

Коли няня добігла до воріт і побачила Тоні ген далеко, вона подумала, що Меймі теж десь там біля нього, і вмить знепритомніла…

Насувались сутінки, і безліч людей поснули, але Меймі цього не бачила. Вона стомлено заплющила очі, мокрі від гірких сліз. Коли вона їх розплющила, то щось дуже холодне охопило її ніжки, оповило її ручки і проникло в самісіньке серце. Це була Незворушність Садів. Потім Меймі почула дзвін, потім, з іншого боку, ще один — дзенннь, потім — діннн-доннн — десь далеко… Це була Година Закриття.

Як тільки останній дзвін завмер, Меймі виразно почула:

— От і добре!

Голос був якийсь дерев’яний і, здавалось, добувався згори, дівчинка підняла голову якраз вчасно — в’яз потягнувся і позіхнув.

Вона саме хотіла сказати: “Я ніколи не знала, що ви вмієте говорити!”, коли почула металічний голос, який, здавалося, долинав з ковша, що стояв під в’язом:

— Здається, прохолодно?

І в’яз відповів:

— Нібито не дуже, але я щось трохи терпну, стоячи так довго на одній нозі, — і почав розминати свої гілляки так енергійно, як водії перед дорогою розминають руки.

Меймі дуже здивувалася, коли побачила, що інші дерева-велетні роблять так само, побігла на Дитячу Алею і обережно присіла під Падубом Мінорки, який здвигнув плечима, але, здавалося, не мав нічого проти.

Вона аніскілечки не змерзла. На ній було червоно-брунатне пальтечко з каптуриком, який вона натягла на голову, і вже ніщо не могло її видати, крім милого личка і кучерів. Решта її тіла була захована під всіляким теплим одягом, в якому Меймі була схожа не на дівчинку, а на справжню кулю радіусом приблизно сорок сантиметрів.

Але на цьому пригоди на Дитячій Алеї не закінчились — Меймі нагодилася саме тоді, коли Магнолія і Перський Бузок переступили колію і пішли алеєю. Вони,