Платон - Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва)

φάναι, ὦ Ἀλκιβιάδη. οὐ γὰρ ἄν ποτε οὕτω κομψῶς κύκλῳ περιβαλλόμενος ἀφανίσαι ἐνεχείρεις οὗ ἕνεκα ταῦτα πάντα εἴρηκας, καὶ ὡς ἐν παρέργῳ δὴ λέγων ἐπὶ τελευτῆς αὐτὸ ἔθηκας, ὡς οὐ πάντα τούτου ἕνεκα /d/ εἰρηκώς, τοῦ ἐμὲ καὶ Ἀγάθωνα διαβάλλειν, οἰόμενος δεῖν ἐμὲ μὲν σοῦ ἐρᾷν καὶ μηδενὸς ἄλλου, Ἀγάθωνα δὲ ὑπὸ σοῦ ἐρᾶσθαι καὶ μηδ᾽ ὑφ᾽ ἑνὸς ἄλλου. ἀλλ᾽ οὐκ ἔλαθες, ἀλλὰ τὸ σατυρικόν σου δρᾶμα τοῦτο καὶ σειληνικὸν κατάδηλον ἐγένετο. ἀλλ᾽, ὦ φίλε Ἀγάθων, μηδὲν πλέον αὐτῷ γένηται, ἀλλὰ παρασκευάζου ὅπως ἐμὲ καὶ σὲ μηδεὶς διαβάλῃ.

здається, вічно повторюється: тим, що каже, і як підбирає слова. Тому кожен, хто не розуміє, про що йдеться, і не має відповідних знань, готовий висміяти його. І лише заглибившись і збагнувши по-справжньому, можна розкрити /222/ для себе суть його слів і побачити, що лише такі слова не позбавлені глузду. Тоді лише можна переконатися, що мова його божественна і містить у собі безконечні образи доброчесності і багато з того — якщо не все — заслуговує на увагу людей, які прагнуть вищої досконалості через утвердження себе в красі та благості{144}.

Ось моя хвала Сократові, достойні мужі. Водночас — це й докір йому, бо принагідно я розповів вам, як він мене образив. Сократ повівся так, зрештою, не лише зі мною, /b/ а й з Хармідом{145}, сином Главкона, і з Евтідемом{146}, сином Діоклея, та й з багатьма іншими. Він лише вдавав із себе закоханого, та насправді радше закохував у себе, ніж сам виявляв любов{147}. Отож раджу й тобі, Агатоне, не впійматися на той гачок: знаючи наш гіркий досвід, бережись, щоб не був мудрий, як застерігає приповідка, по шкоді.

Епілог

Алківіад скінчив, усі посміялися з його відвертості, здавалось-бо, /c/ що він і далі був закоханий у Сократа. А Сократ сказав:

— Мені здається, Алківіаде, що ти цілком тверезий. Інакше не говорив би так витіювато, щоб тільки приховати від слухачів те, заради чого ти все це розповідав і про що згадав, ніби мимохіть, на завершення своєї мови. Тобі, власне, йшлося про те, щоб розлучити нас з Агатоном. /d/ Бо ти вважаєш, що я не повинен любити нікого іншого, крім тебе, Агатона ж — лише ти один. Але тобі не вдалося схитрувати, зміст твоєї сатиро-силенівської драми — мов на долоні{148}. Ти ж, любий Агатоне, не дай йому домогтися свого, подбай, щоб ніхто не зумів нас розлучити.

/e/ Τὸν οὖν Ἀγάθωνα εἰπεῖν· Καὶ μήν, ὦ Σώκρατες, κινδυνεύεις ἀληθῆ λέγειν. τεκμαίρομαι δὲ καὶ ὡς κατεκλίνη ἐν μέσῳ ἐμοῦ τε καὶ σοῦ, ἵνα χωρὶς ἡμᾶς διαλάβῃ· οὐδὲν οὖν πλέον αὐτῷ ἔσται, ἀλλ᾽ ἐγὼ παρὰ σὲ ἐλθὼν κατακλινήσομαι.

Πάνυ γε, φάναι τὸν Σωκράτη, δεῦρο ὑποκάτω ἐμοῦ κατακλίνου.

Ὦ Ζεῦ, εἰπεῖν τὸν Ἀλκιβιάδην, οἷα αὖ πάσχω ὑπὸ τοῦ ἀνθρώπου. οἴεταί μου δεῖν πανταχῇ περιεῖναι. ἀλλ᾽ εἰ μή τι ἄλλο, ὦ θαυμάσιε, ἐν μέσῳ ἡμῶν ἔα Ἀγάθωνα κατακεῖσθαι.

Ἀλλ᾽ ἀδύνατον, φάναι τὸν Σωκράτη. σὺ μὲν γὰρ ἐμὲ ἐπῄνεσας, δεῖ δὲ ἐμὲ αὖ τὸν ἐπὶ δεξιὰ ἐπαινεῖν. ἐὰν οὖν ὑπὸ σοὶ κατακλινῇ Ἀγάθων, οὐ δή που ἐμὲ πάλιν ἐπαινέσεται, πρὶν ὑπ᾽ ἐμοῦ μᾶλλον ἐπαινεθῆναι. ἀλλ᾽ ἔασον, ὦ δαιμόνιε, καὶ μὴ φθονήσῃς τῷ μειρακίῳ ὑπ᾽ /223/ ἐμοῦ ἐπαινεθῆναι· καὶ γὰρ πάνυ ἐπιθυμῶ αὐτὸν ἐγκωμιάσαι.

Ἰοὺ ἰοὺ, φάναι τὸν Ἀγάθωνα, Ἀλκιβιάδη, οὐκ ἔσθ᾽ ὅπως ἂν ἐνθάδε μείναιμι, ἀλλὰ παντὸς μᾶλλον μεταναστήσομαι, ἵνα ὑπὸ Σωκράτους ἐπαινεθῶ.

Ταῦτα ἐκεῖνα, φάναι τὸν Ἀλκιβιάδην, τὰ εἰωθότα· Σωκράτους παρόντος τῶν καλῶν μεταλαβεῖν ἀδύνατον ἄλλῳ. καὶ νῦν ὡς εὐπόρως καὶ πιθανὸν λόγον ηὗρεν, ὥστε παρ᾽ ἑαυτῷ τουτονὶ κατακεῖσθαι.

/b/ Τὸν μὲν οὖν Ἀγάθωνα ὡς κατακεισόμενον παρὰ τῷ Σωκράτει ἀνίστασθαι· ἐξαίφνης δὲ κωμαστὰς ἥκειν παμπόλλους ἐπὶ τὰς θύρας, καὶ ἐπιτυχόντας ἀνεῳγμέναις ἐξιόντος τινὸς εἰς τὸ ἄντικρυς πορεύεσθαι παρὰ σφᾶς καὶ κατακλίνεσθαι, καὶ θορύβου μεστὰ πάντα εἶναι, καὶ οὐκέτι ἐν κόσμῳ οὐδενὶ ἀναγκάζεσθαι πίνειν πάμπολυν οἶνον. τὸν μὲν οὖν Ἐρυξίμαχον καὶ τὸν Φαῖδρον καὶ ἄλλους τινὰς ἔφη ὁ Ἀριστόδημος οἴχεσθαι /c/ ἀπιόντας, ἓ δὲ ὕπνον λαβεῖν, καὶ καταδαρθεῖν πάνυ πολύ, ἅτε μακρῶν τῶν νυκτῶν οὐσῶν, ἐξεγρέσθαι δὲ πρὸς ἡμέραν ἤδη ἀλεκτρυόνων ᾀδόντων, ἐξεγρόμενος

/e/ — Твоя мова, Сократе, як завжди правдива, — підхопив його Агатон. Мабуть, для того він і приліг поміж нами, щоб нас розлучити. Та марні зусилля! Ось я зараз підійду і приляжу біля тебе.

— І добре зробиш! — сказав Сократ, — ходи-но сюди і приляж ось тут справа від мене.

— О Зевсе! — вигукнув Алківіад. — Скільки я натерпівся від цього чоловіка! Він думає, що завжди мусить узяти гору наді мною. Але якщо не може бути інакше, хай Агатон приляже поміж нами.

— О, ні! — заперечив Сократ. — Це неможливо! Ти вихваляв мене на всі лади, тепер моя черга хвалити того, хто сидить справа від мене. Якби Агатон приліг з твого боку, йому б не залишалося вибору — мусів би знову хвалити мене, замість того, щоб я, нарешті, віддав і йому належне. /223/ Із ласки твоєї, любий Алківіаде, хай тебе завидки не беруть, коли буду хвалити цього юнака. Я щиро хочу сказати в його честь похвальне слово.

— Даруй, Алківіаде, — відгукнувся на те Агатон. — Мені дуже прикро, але я не можу лишитися біля тебе, поспішаю змінити місце, щоб почути, як то мене вихвалятиме Сократ.

— Пора вже й звикнути до цього, — погодився Алківіад. — У присутності Сократа навіть оком не поводи на красенів. Ось і тепер, — як легко вдалося йому примостити Агатона біля себе.

/b/ Агатон устав, аби прилягти біля Сократа. І тут — звідкіль узявся коло дверей веселий гурт гульвіс. Скориставшись, що двері були відчинені — хтось якраз виходив, — вони так і вдерлися до покою і позаймали місця серед гостей. Здійнявся гармидер і вже — ніде дітися — всі почали пити вино, забувши про будь-який порядок і міру. Еріксімах, Федр та інші повиходили, за словами Арістомеда, /c/ а його самого зморив сон. Проспав він багато, тим паче, що й ночі були тоді довгі. Пробудився вже вдосвіта, коли

δὲ ἰδεῖν τοὺς μὲν ἄλλους καθεύδοντας καὶ οἰχομένους, Ἀγάθωνα δὲ καὶ Ἀριστοφάνη καὶ Σωκράτη ἔτι μόνους ἐγρηγορέναι καὶ πίνειν ἐκ φιάλης μεγάλης ἐπὶ δεξιά. τὸν οὖν