Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

Нагадаю лише деякі моменти тяжкої боротьби самотньої дівчинки Діани за виживання. Забудемо про страх та розгубленість, коли вбили опікунку Магду. Дамо спокій першим крокам в бік Кохання, бо вони були зовсім не туди... Але набуту професію, що підкинула мені купу грошенят та зв’язків – з цих рядків не викинеш.

Кажуть, я була класним рієлтором і саме професія подарувала мені зустріч з Ним. А вже Він відкрив для мене справжній і простий світ, заради якого варто жити на землі. Познайомив зі своїми прекрасними батьками й вони полюбили, мене сироту, як власну доньку. Взагалі Латуші люди чемні та добрі, але в плані родини – моноліт. Це надихає!

Сьогодні я відправила Кирила з маленьким Івчиком до лікаря, на щеплення. Сама ж зарилася в конспекти та паралельно слідкую за пудингом в духовці й чую, як пралка допомагає мені бути хорошою господинею.

Скажете: «Яка з тебе дбайлива мати, коли відпустила до лікаря хлопців самих?» Хто не знає, повідомляю, наш тато - найкращий. І не тому, що він рятувальник і може орієнтуватися в складних ситуаціях. Просто Кирило так безоглядно любить свого спадкоємця, що я можу довірити йому наше диво з найлегшим серцем. Адже саме Латуш витягнув і мене колись з навислої пітьми. Тому я абсолютно впевнена, що черговий похід до лікаря буде вдалим і простим.

Тільки щось мої чарівні чоловіки все-таки затримуються. Зазвичай ми проходимо цей шлях, разом з процедурою, десь години за дві. Довго тому, що обрали собі лікаря аж в Охматдиті. Але наразі їм вже точно варто з’явитися на порозі. Я хвилююся й краще зателефоную.

Ого! Чому це Кіра вимкнув телефон? Може розрядився? Але мій Коханий слідкує та заряджає гаджети, без нагадувань. Скоріше за все стирчать у заторі, де не ловить... І таке буває доволі часто, серед нашої напханої технікою столиці.

Я заглянула в духовку та вже дістала своє кулінарне творіння, щоб до їх повернення трішки охололо. Як виявилося, для коханих, я вмію добре готувати! Звісно навчав мене цього неперевершений інструктор з виживання. Всі ж пам’ятають, як він звабив мене не червоною доріжкою до власного літака, а неймовірно смачною дитячою кашею.

А клятий телефон вперто товче одне й те ж! Я ненавиджу автовідповідач ще з часів свого рієлторства. Коли тобі необхідно негайно поспілкуватися з людиною, але не можеш пробитися та завершити справу.

Ще година марного бентежливого очікування та ось вони вже на порозі! Тільки з яких це пір мій Латуш лінується самостійно відкрити двері? Хіба ще й ключі вдома забув?

– Уже біжу, мої хороші! Замерзли? Зараз відчиняю... Ой! – на порозі я бачу не свою родину. Там стоїть хрещений Івчика – Микита Щедрик і вигляд у нього такий, наче побачив не мене, а привида.

Завжди усміхнений «сивий граф» наразі чомусь, як з хреста знятий. Його очі, на диво, розгублені й навіть злі.

– Вітаю, Микито! У Вас щось сталося? Чому Ви такий? – невиховано закидаю я його запитаннями та починаю спинним мозком відчувати той мандраж, про який давно забула. – Проходьте, прошу Вас...

І зайшов він якось ненормально? Цей чоловік, скільки я його знаю, ходить впевнено та граційно. А зараз хитається, наче п’яний, але ж він п’є! Лише на свята, в гарній компанії й за щось хороше.

Далі Щедрик поводиться зовсім дивно. Колись, на початку нашого знайомства, як власник спа-центру намагався залицятися до мене, він цілував ручки та ніколи не хапав як зараз, за обидві руки?

– Діано, дівчинко, присядь! Бо я не знаю, як тобі це сказати...

Тепер все моє тіло обійняв холод та жахливі передчуття.

– Що? Микито, не лякайте, кажіть! – прошу й наказую одночасно та чую наступне:

– Автопригода, недалеко... Я не вмію говорити такого. Ви ж на це не заслуговуєте. Діно, хлопчик живий, але Кирило... Все погано! Він загинув. Повнісінький MAN втратив керування й не зміг загальмувати на трасі. Кіра – він крісло Івчика собою прикрив. Хоча, рятувальники кажуть, що шансів у водія не було ніяких. Прости, я в житті не хотів бути вісником такої біди, та ще для тебе.

... І ВСЕ! Життя зупинилося для мене назавжди...

Після народження нічиєю я повинна була звикнути до будь-якої біди. Після смерті віщунки я намагалася стати витривалою. Після збочених ґвалтувань мого тіла ненормальною жінкою, я залишилась при здоровому глузді та знайшла справжнє Кохання. Після обрання дещо ризикованої й насиченої професії мені було до снаги допомагати людям. Та наразі слова Микити закреслили всю мою силу, витривалість і вміння виживати. Де взяти мотив?

У мене був лише ВІН – найкращий і єдиний на землі, а доля відібрала. Мені набридло бути «янголом смерті» для близьких, краще померти самій. Навіщо мені жити? СИН? Але ж сказали, що він живий, а я померла разом з Коханим.

Мене не потрібно було заспокоювати чи зупиняти. Пам’ятаю, як мовчки падала, але Щедрик підхопив й обережно опустив у крісло. Цей надзвичайний чоловік приїхав сповістити жахливу річ не один. Коли б я могла бачити, то сказала, що він теж спеціаліст з виживання. Адже за пів години встиг підняти на ноги цілу зграю рятівників.

Звідкись у власника спа-центру знайшлися друзі медики, що невідкладно прибули на допомогу й прийняли спочатку ледь пораненого хлопчика та заїхали за мною. Микита ж не сліпий і бачив наші почуття, тому розумів, що горе від втрати коханої людини буде, як пекуча лава. Але підготувався вмить...

Розділ 2. Зламана сопілка

Ось і відчула я стан Софії Навроцької, коли вона лежала в палаті, прикута до всіх тих голок та дротів. Дуже страшний стан, скажу я Вам! Особливо тоді, коли в тебе більше немає сенсу жити. Адже все хороше, що могло статися, вже сталося й пішло назавжди.