Євгеній Шульженко - Гра почалась 4. Губернатор, Євгеній Шульженко

            На карті гіпермаркету було видно, що дорога до запасного виходу вела саме через продуктовий зал. По згадкам дітей, в цьому залі спали діти поселення. Пройти зал, зайти за ряд з сирами та ковбасами, вийти до технічного приміщення. Саме там був запасний вихід. «Хто ж так будує?» - чортихнулась про себе Лера.

            Костя прошепотів на вухо дівчини, що ще є варіант вилізти на дах торгового центру. Зазвичай, на даху має бути пожежна драбина, по якій вони зможуть злізти та втекти. Та це було так само небезпечно, як і проходити продуктовий зал. Лера взялась за голову руками та почала ходити кругами.

            Центральний вихід має бути під охороною. Навіть якщо на диво, вони всі сплять, треба мати час, щоб відімкнути двері. Не варіант.

            Запасний вихід йшов через серце поселення. Діти могли прокинутись в будь-який момент. Втікачів спіймають одразу як побачать. Це вже навіть не починати думати про випадковий шум, який вони можуть здійняти в темряві. Ліхтариків немає, не брати ж собою смолоскип?

            Вихід через дах був найбільш безпечним. Але треба знайти цей вихід. Він точно буде під замком, але голки, дріт є. Охоронців до цього виходу не будуть ставити, оскільки така думка могла не прийти в голову. Лера шикнула та показала пальцем нагору. Пробуємо бігти через дах.

            Діти міста Сонця вийшли з коридору до торгового залу з магазинами. Підняли голови та почали озиратись. Недалеко від них були сходи, що вели на другий поверх. Третього поверху наче не було. Пішли до сходів та швидко піднялись. Вузькими коридорчиками, втікачі рушили вперед. Проходячи магазини, обережно заглядали в кожен. Ймовірність, що в якомусь з цих магазинів могли бути діти поселення гіпермаркету, невелика, але краще бути обережним.

            Блукали другим поверхом не менше пів години. Дійшли до коридору з тими ж туалетами та помітили технічну кімнату. У віконці двері нічого не було видно, двері були зачинені. Діти глянули один на одного. Вони пройшли весь другий поверх, ніякого натяку на сходи не побачили. По суті, це були єдині двері, які ні до чого не вели.

            Лера сіла біля замку та дістала голки, дріт. Висунув язика, почала займатись дверима. Пройшло не менше хвилин двадцяти, але результату не було. Дівчина встала та прогнула спину. Все боліло від незручної пози. Вона чортихнулась та вийшла до перил, виглянула на перший поверх. В цей момент, діти почули, як в продуктовому залі щось почали кричати.

            Костя та Раміль підскочили до Лери, всі почали прислухатись до шуму. Раміль відскочив від перил та прошепотів, що почув «Вони втекли». Дітей міста Сонця зараз почнуть шукати. Чорнявий хлопець не дурень, він швидко зрозуміє, що через запасний вихід вони не підуть, а охорона центрального виходу нічого не доповіла. Вони почнуть шукати. Вони точно підуть на другий поверх.

            Лера підскочила до дверей, смикнула ручку, зачинено. Вона впала на коліна та продовжила роботу з замком. Крики дітей з першого поверху було чути все краще, це означало лише одне – вони наближаються. Замок не піддавався, дівчина почала нервувати. То голка випадала з рук, то дріт. Лера почала чортихатись вголос, все одно скоро їх помітять. Вона уявити не могла, що їх втеча не буде мати успіх. «Боже, дай мені подарунок! В мене ж сьогодні день народження!» - дівчина закричала в думках, та знову схопила голку, сунула в замок.

            За хвилину, Костя підскочив до Лери та крикнув, що діти поселення гіпермаркету піднімаються по сходам, на другий поверх. Дівчина підняла плечі, показуючи, що в неї нічого не виходить. Вона глянула на хлопця, сльози з’явились на очах. Костя відштовхнув Леру в сторону, схопився за ручку та почав трясти. Двері були міцними. Раміль підскочив до дітей та теж глянув на двері. Потер своє плече та відійшов на декілька кроків назад.

            Крикнув, хлопець підскочив до перешкоди та вдарив плечем. Тріснуло дерево, але двері лишились на місці. Костя теж відійшов та вдарив плечем. Двері тріснули. Знову Раміль. Потім Костя. Коли діти міста Сонця почули, що до них добігає ворог, вдарили ще раз. Останнього удару двері не витримали, хлопець полетів всередину, разом з дверима. Петлі зірвались, метал вигнувся.

            Лера та Раміль заскочили всередину, підняли Костю на ноги. В цей момент, воїни гіпермаркету вискочили до коридору. Вони закричали та підняли зброю над головою. Лера, Костя та Раміль побігли всередину приміщення. Майже одразу вони побачили драбину на дах. Кришка даху була закрита, та Раміль, який був більше інших, вдарив по кришці рукою. Маленький замок, що фіксував вихід, розлетівся, а двері в стелі вилетів наверх. Вдарило сонце, діти закрили очі.

            Вороги заскочили до кімнати вже коли діти міста Сонця вискочили на дах. Чорнявий хлопець був першим, він закричав та підскочив до драбини, почав вилазити на дах. Костя та Раміль швидко знайшли пожежну драбину, крикнули Лері, яка була остання. Хлопці кинулись до порятунку, дівчина за ними. Раміль підскочив, розвернувся та почав злазити вниз. Костя чортихнувся та почав підганяти Леру, що доволі сильно відстала.

            Чорнявий хлопець та його воїни заскочили на дах та побігли за втікачами, махаючи палицями. Ще трохи, діти будуть на свободі. Звичайно, треба втекти від переслідування, але то вже інша справа.

            Лера бігла що було сил, пів дороги подолала, але відчула як серце почало вискакувати з грудей. За мить, вона відчула сильний біль. Сповільнилась, та майже одразу зупинилась. Костя кричав дівчині, але вона майже не чула його. Тіло пульсувало, скроню розривав пульс серця. «Що відбувається?» - запитала себе Лера та несподівано впала на коліна. Відчула біль в ногах, але він був також трохи затуманений. Вона почала важко дихати.