Павло Коломієць - Невідоме Розстріляне Відродження

Припасти б ніжно до землі І чути, як росте стеблина, Як в небі линуть журавлі, І чути клекіт журавлиний… Почути б радісні пісні Ніким нечуваних мелодій, — І у п’янкім тривожнім сні Заснуть з землею в теплій згоді. Щоб снились сни, як синя даль, Любови сплетені узори… Земля моя, краса, о, дай Почути те, що ти говориш! Смерть
Уздрів я череп під ногами З пробитим кулею чолом… Зернятко, внесене вітрами, Тюльпаном в скронях проросло. І череп той, мов пишна ваза На імператорських столах… Так. Смерть взяла когось і зразу Новим життям вже зацвіла. Троянда
Вона росла тут людям на вподобу, Троянда пишна, нерозквітла ще… Перенесла якусь тяжку хворобу І ожила, пробуджена дощем. І нагадала квітка Україну, Як милу дівчину дитячих літ, — Минеться слабість, хворість вся загине, І забуяє невмирущий цвіт. Дороги
Гримлять шляхи, здригаються дороги Під тягарем окованих коліс… О, скільки кожен болю і тривоги Цими шляхами в молодість проніс.