Лоран Біне - HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне

Райху. Тут упадає в очі, що Естонія вже «юден-фрай», або ж очищена від євреїв, а в Генерал-губернаторстві (тобто Польщі) лишається ще понад два мільйони євреїв. Другу групу, склад якої показує, що на початку 1942 року нацисти налаштовані ще доволі оптимістично, становлять держави-сателіти (Словаччина — вісімдесят вісім тисяч євреїв, Хорватія — сорок тисяч євреїв і т. д.), союзні держави (Італія із Сардинією — п’ятдесят вісім тисяч євреїв тощо), а також нейтральні (Швейцарія — вісімнадцять тисяч, Швеція — вісім тисяч, європейська частина Туреччини — п’ятдесят п’ять тисяч п’ятсот, Іспанія — шість тисяч і т. д.) і ворожі країни (таких на цю мить у Європі лишилося дві: СРСР, значну частину якого, щоправда, уже захоплено, — п’ять мільйонів євреїв, із яких близько трьох мільйонів у повністю окупованій Україні, та Англія, до захоплення якої далеко, — триста тридцять тисяч євреїв). Передбачалося, що абсолютно всі європейські країни переконають або змусять депортувати своїх євреїв. Загальну кількість зазначено під списком: понад одинадцять мільйонів. Цієї мети буде досягнуто наполовину.

Айхман на суді розповів, що відбувалося після конференції. Коли всі представники від міністерств роз’їхалися, залишилися тільки Гайдріх і двоє його найближчих помічників: сам Айхман і Мюллер-Ґестапо. Вони пройшли до невеличкої вітальні, вишуканої й оббитої дерев’яними панелями. Гайдріх налив собі коньяку і смакував його під класичну музику (я гадаю, Шуберта). Усі троє викурили по сигарі. Гайдріх, за словами Айхмана, був у пречудовому настрої.

161

Учора помер Рауль Гільберґ. Він був одним із найпомітніших «функціоналістів», істориків, які вважають, що винищення євреїв не замислювалося наперед, а швидше було продиктоване обставинами, на відміну від «інтенціоналістів», для яких увесь цей план цілком зрозумілий ще від самого початку, тобто від написання «Майн кампф» 1924 року.

З приводу смерті вченого газета «Ле Монд» опублікувала уривки з його інтерв’ю 1994 року, де викладено основні тези розробленої Гільберґом теорії: «Я гадаю, що німці спершу не знали, що робитимуть далі. Вони неначе вели потяг у напрямку насилля проти євреїв, яке зростало дедалі більше, але не мали гадки, куди цей потяг зрештою має прибути. Не забуваймо, що нацизм — це значно більше ніж партія, це рух, спрямований уперед, завжди тільки вперед, жодної зупинки. Коли перед німецьким чиновництвом постало безпрецедентне в історії завдання, вони не знали, що робити. І ось у цьому-то й полягала роль Гітлера: потрібно було, щоб хтось нагорі ввімкнув зелене світло для чиновників, консервативних за своєю природою».

Один із головних аргументів інтенціоналістів — фраза з промови Гітлера, виголошеної в січні 1939 року: «Якщо міжнародним єврейським фінансовим магнатам у Європі й поза нею знову вдасться втягнути людей у світову війну, наслідком її стане не більшовизація всього світу й перемога єврейства, а цілковите знищення єврейської раси в Європі». Функціоналісти ж, натомість, найочевиднішим доказом своєї думки, вважають те, як довго нацисти шукали місце, куди б депортувати євреїв: Мадаґаскар, Арктика, Сибір, Палестина, — Айхман сам навіть мав кілька зустрічей із активними сіоністами. Однак хід подій на війні змусив нацистів облишити всі ці плани. Зокрема, перевезти євреїв на Мадаґаскар було неможливо без панування на морі, тобто без перемоги над Великою Британією. А те, як обернулися справи на Східному фронті, прискорило пошуки радикального вирішення проблеми. Нехай навіть вони собі в цьому не зізнавалися, але нацистам було відомо, що їхні завоювання на Сході ненадійні, а запеклий опір, який чинили радянські війська, змушував їх боятися — не найгіршого, тому що ніхто в сорок другому році не міг подумати, що Червона армія ступить у Німеччину й дійде аж до Берліна, але принаймні втрати окупованих територій. А отже, треба було квапитися. І таким чином, потроху-потроху, вирішення єврейського питання набуло промислового розмаху.

162

Вантажний потяг зі страшним скреготом зупиняється. Довга платформа вздовж колії. У небі кряче вороння. Наприкінці колії — великі ґратовані ворота з надписом німецькою нагорі. За ворітьми — будівля з темного каменю. Ґрати відчиняються. Ми опиняємося в Аушвіці.

163

Уранці Гайдріх отримує листа від Гіммлера, обуреного подіями в Гамбурзі, де поліція затримала п’ять десятків молодих німців за те, що вони витанцьовували свінґ, цей чужинницький дегенеративний танець, який виконується під негритянську музику: «Я проти будь-яких напівзаходів у цій справі. Усіх заводіяк треба відправити до концтабору. Там цих молодиків добряче провчать. Нехай їхнє перебування в таборі буде достатньо довгим: два чи три роки. Звісно, вони повинні втратити своє право на навчання. Лише завдяки жорстким заходам ми зможемо позбутися небезпечної пропаганди англофільских нахилів».

Гайдріх так і вчинить — запроторить до таборів усіх п’ятдесятьох. Хоча фюрер і довірив йому історичне завдання знищити в Європі всіх євреїв до останнього, та це не означає, що можна нехтувати дрібними справами.

164

Щоденник Ґеббельса, 21 січня 1942 року: «Гайдріха зрештою призначили новим очільником Протекторату. Гаха виконав його вимогу й заявив про солідарність із Райхом. Політику, яку Гайдріх проводить у Протектораті, справді можна вважати зразковою. Він легко подолав кризу в країні, і, як наслідок, становище в Протектораті значно покращилося, на відміну від інших окупованих територій і держав-сателітів».

165

Гітлер, як завжди, поринає в нескінченний монолог, аналізує політичну ситуацію, шаленіючи перед аудиторією, яка покірливо й мовчки його слухає. Якоїсь миті нестримний словесний потік повертає, і Гітлер береться до ситуації в Протектораті: «Нойрат дозволив чехам пошити себе в дурні! Ще півроку такого управління, і промисловість упала би на двадцять п’ять відсотків! Із усіх слов’ян чех найнебезпечніший, тому що він робітник. Чех дисциплінований, методичний, він уміє приховувати свої наміри. Тепер вони будуть працювати по-справжньому, адже знають, що ми жорстокі й не маємо жалю».

Це таким чином фюрер дає зрозуміти, що дуже задоволений Гайдріхом.

166

Невдовзі Гітлер приймає протектора в Берліні. Гайдріх опиняється в товаристві Гітлера, чи то радше все ж навпаки. Гітлер просторікує: «Якщо політика наша щодо чехів буде послідовною, ми зможемо виправити весь той безлад, який там панує. Чимало чехів мають німецьке походження, і онімечити їх назад цілком реально». Ці слова фюрера також повинні заохотити підлеглого, який викликає у Гітлера щонайбільшу повагу, нарівні зі Шпеєром, мабуть, хоча там ідеться зовсім про інше.

Зі Шпеєром можна говорити не тільки про політику, війну та євреїв, а й про музику, картини, літературу. Завдяки йому має втілитися в життя проект столиці світу Германії — так у майбутньому називатиметься Берлін, — плани якої вони вже креслять разом і звести яку доручено геніальному архітекторові фюрера. Шпеєр для Гітлера — наче ковток чистого повітря. Шпеєр розважає його,