Вікторія Вецька - Закохай мене в себе , Вікторія Вецька

Мирослава

Після обіду я пішла перша з роботи, а Максим мав забрати мене за торговим центром. Те що спалахнула між нами в кабінеті і досі не дає мені спокою. Невже в Максима вдасться закохати мене в себе, менше чим за місяць. Аякже обіцянка! – пролунав голос всередині мене. Треба з чим щось робити! Я не можу так просто закохатися в нього.

Коли під’їжджає автомобіль Максима, всі мої думки розлітаються в невідомому напрямку. Я сідаю до салону, і посмішка не сходить з мого обличчя.

— Ну що, спочатку додому, а потім до сестри? – запитує Максим, і дивиться на мене.

Я згідно киваю головою, і ховаю свій погляд десь у вікно. Мої щоки знову червоні, і я навіть не розумію чому? Таке відчуття, що тіло грає в свою гру, а розум про це навіть не в курсі. Приїхавши додому я піднімаюся до кімнати, і йду в душ. Після чого я висушую волосся феном та малюю стрілки на повіках очей. Вдягаю обтягуючу синю сукню і такого ж кольору сережки, а під сукню вирішую взути білі кеди. І вже через тридцять хвилин, я готова до поїздки в гості.

Через трохи і вийшов Максим, який здивував мене своїм образом. Він був не в сорочці, і не в чорних штанях. А в сірому спортивному костюмі. З якого ну дуже добре випирає його гідність. Ну це просто не може не впасти в око. Але нічого я втримаю оборону. Ось тільки чи надовго?

— Тобі пасують спортивні костюми! – вимовляю, дивлячись на Максима, від чого він розпливається в посмішці.

— Тобі так пасує синій колір до твоїх блакитних очей, – вимовляє він, а я лише посміхаюся.

— Дякую!

— Поїхали, а то Назар з Соломією вже на нас зачекалися! – обіймає мене за плечі він, і ми разом крокуємо до виходу.

— А чоловік Соломії хіба не буде з нами? – запитально піднімаю брову і дивлюся на Максима.

— Ні він у відрядженні! – серйозно звучить його голос, і я розумію, що чоловік сестри не приємна особа для нього.

Сідаю до автомобіля, і Максим зразу ж заводить двигун. Через хвилин двадцять ми уже біля чудового двох поверхового будинку. А його сестричка не погано живе. Я б сказала по багатому! Вийшовши з автомобіля Максим бере мене за руку, по якій миттєво проходить розряд мурашок. Соломія зустрічає нас на порозі з приємною посмішкою. Ми обіймаємося, а потім вона обіймає Максима, дуже міцно. Таке відчуття, що вона його рік не бачила, насправді минув лише тиждень

Зайшовши до будинку, я зразу бачу на дивані Назара. Який вітається зі мною перший, а я звісно у відповідь. Через декілька хвилин Соломія приходить з маленькою Зоряною. Яка ж вона маленька і гарненька дівчинка.

— Ти не проти, якщо я візьму її на руки і трохи поняньчуся з нею? – запитую, тримаючи малечу за її крихітну ручку.

— Звісно! – радісно промовляє Соломія, і дає мені на руки Зоряну. За чим всі пильно споглядає Максим, і підходить до мене.

— Ти була б чудовою мамою, – промовляє він, мені на вухо, і починає бавитися з маленькою в мене на ручках.

— Ну ось коли закохаєш мене в себе, ось тоді і побачимо, – іронічно посміхаюся.

Максим теж посміхається і йде до сестри, вони вдвох про щось говорять, поки Назар вийшов поговорити по телефону. А я бавлюся з маленькою Зоряною, яка мило сміється та радіє. Я насолоджуюся чим кожною хвилиною. Трохи погравшись з маленькою я розумію, що їй пора вже змінити підгузок.

— Соломіє, Зоряні вже час змінити підгузник, –вимовляю, та підходжу до них.

— Давай мені мою дівчинку, і я все зроблю! – тягне руки до мене Соломія, щоб забрати донечку.

— А мене навчиш це робити? Думаю в майбутньому мені це знадобиться, – з посмішкою говорю, стараючись геть не дивитися на Максима, я не хочу бачити, яка в нього зараз реакція.

Соломія мило посміхається, і я йду разом з нею до дитячої.

— А ви з Максом коли плануєте дітей? – запитує вона, як тільки ми заходимо до дитячої. Це запитання ставить мене в неприємну ситуацію.

— Можливо через місяців два три це вже як пощастить, – спокійно промовляю, хоча в душі присутнє сильне хвилювання.

— Я впевнена Максим не проти дитини, та й ти вже бачу хочеш діточок, – посміхаючись вона, та кладе Зорянку на столик.

Я навіть не знаю, що сказати в такий момент і лише посміхаюся. Ні ну я звичайно хочу дітей, але я поки ще не уявляла Максима в ролі батька моїх дітей. Ми одружені лише тиждень, а я вже настільки звикла до нього, що просто не можу уявляти свого життя без його існування. Якісь не зрозумілі почуття, які киплять у мені, і я не в силах їх описати. Але раніше я такого геть не відчувала. Мира, яка ж ти все-таки слабка! І тепер в мене є тільки один шанс все виправити не піддавшись почуттям. Знаючи себе я просто з легкістю профукаю цей останній шанс. З чим Максом, я не можу перебороти себе, та не наробити помилок, про які колись безсумнівно пожалкую.

Здається Мирославо ти хочеш наступити на одні і ті ж граблі, тільки затям ці граблі вдарять тебе на багато сильніше, тож будь напоготові. Я настільки сильно розгубилася в своїх почуттях! З одного боку обіцянка і страх через минуле, а з іншого боку Максим. Можливо я просто накручую себе, і пора вже давно забути про цю обіцянку, та викинути її з свого життя раз і назавжди. Адже вона стримує мене віддатися повністю почуттям!