Оксана Мрійченко - Кохання проти субординації, Оксана Мрійченко

Глава 20.

Денис повернувся до свого кабінету та сів за стіл. Через кілька хвилин Людмила доповіла йому, що приїхав Володимир Вікторович. Денис сам підійшов до дверей кабінету та відчинив їх. Він одразу ж побачив Володимира Вікторовича з великим букетом квітів у руках.

— Денисе Олександровичу! Доброго ранку! Дякую, що знайшли для мене час, — він привітно посміхнувся і протягнув руку.

— Вітаю вас у «Цитрусі», Володимире Вікторовичу, — Денис міцно потиснув простягнуту долоню. — Будь ласка, проходьте до мого кабінету.

Вони зникли за дверима, а Людмила схопила телефон і почала телефонувати Вікторії.

— Ну що, Денис вже у себе? — швидко запитала Віка, миттєво відповівши на дзвінок.

— Так! І тут директор «Дорстона»! — тихо промовила Людмила.

— Знаю. Денис йому призначив зустріч.

— Віко, у цього директора в руках великий букет квітів. І я не думаю, що він хоче подарувати його Денису.

— Що ти маєш на увазі? — не одразу зрозуміла Віка.

— Я думаю, що квіти для Каріни.

— Не кажи дурниць! Директор корпорації «Дорстон» не буде дарувати квіти звичайній секретарці!

— Сама поміркуй! Денис казав, що у нього виникли розбіжності з директором «Дорстона». Настільки серйозні, що він відкликав свою пропозицію. Ти можеш пригадати, щоб він взагалі колись робив таке?! Та ще й із таким серйозним замовником?

— Ти маєш рацію, він ніколи не відкликав вигідний для нас контракт...

— Я думаю, що ці розбіжності у них виникли через Каріну. Але Денис не говорить про подробиці, щоб вберегти її від загального осуду.

— Але якщо ця секретарка чимось образила директора «Дорстона», то чому він приніс їй квіти?

— Я не думаю, що вона його образила. У Каріни зовсім не такий характер. І на робочу помилку це не схоже. Тут щось інше...

— Людо, ти справжній детектив, — усміхнулася Віка.

— Це лише припущення. Правду знають лише Денис і Каріна.

— Я спробую розпитати Дениса. Але не зараз. Йому не можна заважати під час переговорів із таким важливим клієнтом. І з Каріною я при нагоді обов'язково поговорю! Пильнуй, що буде далі.

— Добре.

 

Впустивши Володимира Вікторовича до свого кабінету, Денис вказав йому на стілець навпроти свого робочого столу і повернувся у своє директорське крісло.

— Про що ви хотіли поговорити? — запитав він у директора «Дорстона».

— Я знаю про те, що трапилося вчора. І я хотів би попросити вас не відкликати свою пропозицію про рекламу, — відповів Володимир Вікторович.

— Звідки ви знаєте про те, що трапилося?

— Спочатку мені зателефонувала Оксана... Вона була дуже налякана і попросила мене терміново приїхати в «Дорстон». Коли я приїхав і побачив Андрія з розбитим обличчям...

— Якщо ви хочете від мене вибачень, то їх не буде! — холодно вимовив Денис. — Я вважаю, що ваш син отримав по заслугах.

— Дослухайте мене, будь ласка... — Володимир Вікторович зробив паузу. — Я влаштував Андрію ретельний допит і він все мені розповів. Денисе Олександровичу, ви ще дуже молоді, тому у вас немає своїх дітей... Але я бажаю вам, щоб ви ніколи не опинилися в моєму становищі... Андрій дуже любить жінок, усіх підряд... Це схоже на якусь манію! Я сподівався, що на посаді директора він зосередиться на роботі та не буде волочитися за кожною спідницею. Але історія з Каріною показала, що я жахливо помилявся! Мені слід було зрозуміти, що він не зможе пройти повз вашу гарненьку помічницю. Я повинен був передбачити його поведінку і зупинити його! Але я не зробив цього! І мені страшенно соромно перед вами та перед цією дівчиною. Андрій завдав величезного удару репутації «Дорстона». Попри те, що він є моїм сином, я розумію та повністю підтримую ваш вчинок... І я б хотів, щоб рекламний проект моєї компанії дістався вам. Тому що ви не тільки професіонал своєї справи, а ще й дуже порядна людина. І щоб загладити свою провину, я готовий на 10% збільшити для вас розміри встановленого мною раніше гонорару. Що скажете?

— Я вже сказав, що не хочу співпрацювати з Андрієм Володимировичем, — твердо сказав Денис.

— Ви не зрозуміли... Я відсторонив Андрія від управління. Він більше не має до цього відношення. І я ніколи не поставлю його на чолі своєї компанії, яку будував довгі роки. Я дуже дорожу своєю репутацією! Я пропоную вам співпрацювати особисто зі мною!

— У такому випадку... — Денис натиснув кнопку на телефоні. — Людмило, будь ласка, покличте у мій кабінет Каріну!

Після цього Денис подивився на Володимира Вікторовича та спокійно сказав:

— Ви ж не думаєте, що я буду розв’язувати це питання самостійно? Ваш син образив Каріну. Якщо вона скаже, що не згодна пробачити вам, то ніякого контракту не буде!

Каріна зайшла у кабінет через кілька хвилин. Вона була дуже блідою та не знала, навіщо Денису знадобилося викликати її до себе. Побачивши Володимира Вікторовича, дівчина чемно привіталася з ним. Денис підійшов до неї та вказав на стілець біля директора «Дорстона». Каріна сіла. Володимир Вікторович повторив їй все те, що сказав Денису, а потім додав:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍