Віолетта Котова - Серденько Змія, Віолетта Котова

- Юля… - почула тихий голос коханого, від чого тілом пробігся морозець. Він відкрив очі, та дивився на мене. – Це справді ти? – майже шепотів.

- Я, любий мій! Це я. – підхопила його праву руку, яка скоріш за все дивом вціліла.

- Як ти мене знайшла? – він стискав мою долоню, якби міг, то й піднявся б. Я гладила небриту щоку, дивилася на нього, поглядом даруючи всю ніжність та любов, що мала.

- Не думай про це, любий! Головне, що ми разом. Все буде добре.

 Він заплющив очі та знову поринув у сон, слабкість і дія лікарських препаратів робили свою справу, організму потрібно дати можливості відновлюватись. Я посиділа ще трохи, та вирішила, що треба повертатися до роботи й зайти до Кирила теж. Мала підозри, що їх привезли разом, та ще хотіла розпитати подробиці в дівчат. Наостанок не стримувалась, поцілувала Олега в чоло та пішла. Аж на виході із палати зустрілась з жінкою у дверях, яка намагалася увійти, чому її пустили залишалося тільки здогадуватися, тому я спитала прямо.

- Вибачте, ви до кого? – спитала я, передчуваючи щось недобре.

- Моє прізвище Ямбур, я приїхала до чоловіка.

 Від почутого в мене стався черговий шок, адже Олег вже казав, що вони з дружиною розлучені. Я подивилася на Яну, медичну сестру.

- Лікар дозволив. – відповіла вона на моє німе питання…