мужа праведного проявила. Коли настав день, хвалився святий у Господі своєму, кажучи до гонителів так: «Чи не по терні мене нагого й босого гонили і волочили, подивіться на мене нині, хіба ноги мої зранені? Чи є на тілі моєму знак від биття вашого?» Вони ж ані сліду ран на тілі його не бачили і дивувалися. І, взявши із колеса вісь, поклали на плечі йому і, протягнувши його руки до кінців осі, прив'язали. Також і ноги, до другої осі прив'язавши, розтягнули і кинули його на землю навзнак, мучили, б'ючи і насміхаючись увесь день той аж до пізньої ночі. Коли ж заснули кати, прийшла жінка, яка уночі встала приготувати їжу для домашніх, відв'язала святого від осі. Він же, вставши, помагав жінці в її роботі. І коли був ранок, звелів Атарид зв'язати йому руки і повісити на перекладині в хаті, і через якийсь час прийшли одні від Атарида з ідоложертовним м'ясом до пресвітера і Сави, кажучи: «Ось вам великий Атарид говорить: скуштуйте м'яса цього і визволите душі ваші від смерти». Відповів пресвітер: «Не скуштуємо, не годиться нам цих нечистот бісівських їсти, але просимо Атарида, щоб краще розіп'яв нас чи иншим якимось видом смерти убив нас». Блаженний Сава спитав тих, що прийшли: «Хто це прислав?» Відповіли: «Владика Атарид». Сказав святий: «Один є владика — Бог на небі. Нечестиві і скверні ці згубні наїдки, як же і сам той Атарид, від якого прислані». Коли те святий мовив, один зі слуг Атаридових гнівом розпалився, сулицею, яку в руках тримав, так вдарив у груди святого, що всі, які там стояли, сподівалися зразу мученикової смерти. Але, Божим провидінням бережений, мученик не прийняв рани, не відчув болю і сказав до того, що вдарив його: «Ти думаєш, що вдарив мене сулицею своєю, я ж удару того зовсім не відчув, лише — наче хто пасмом вовни мене вдарив». Довідався ж про те Атарид, звелів стратити мученика святого Саву. Тому слуги нечестиві, покинувши Сансала, пресвітера, зв'язаного, взяли Саву і вели до ріки, названої Мусії, щоб там утопити його. Святий же мученик, пам'ятаючи Господню заповідь і люблячи ближнього, як себе, спитав тих, що вели його, слуг: «Чим прогрішився пресвітер, що не помирає зі мною?» Відповіли йому ті: «Не твоє про те запитувати». Він же радости Духа Святого сповнився, возвав, кажучи: «Благословенний Боже, і прославлене ім'я Сина Твого навіки. Амінь. Бо Атарид сам себе передав смерті і згубі вічній, мене ж послав у життя, яке завжди є. Така-бо Твоя воля щодо рабів Твоїх, Господи, Боже наш». І так, на смерть ведений, святий не зупинявся, хвалячи Бога і дякуючи Йому. Не гідними-бо вважав страждання віку цього слави, яка має з'явитися. Казали ж слуги один до одного: «Чому не відпустити нам чоловіка цього безневинного, адже Атарид не довідається про те, якщо відпустимо». Але святий Сава сказав до них: «Чому безумне говорите? Робіть швидко наказане вам. Я бачу те, чого ви не можете бачити. Ось стоять святі ангели, які прийшли взяти зі славою душу мою». Привели на ріку святого мученика і дерево важке до шиї прив'язали, в глибину кинули і втопили. Так святий Сава закінчив шлях, чистою зберігши до кінця святу віру, прожив літ тридцять вісім. Увінчався мучеництвом у п'ятий після Пасхи день, який є крайній перед ідами квітня (тобто дванадцятого квітня), коли царював Валентиніян на Заході і Валент на Сході, антипатствували Модест і Арінтій. Тоді вбивці ті, витягши з води тіло мученикове, кинули на землі непоховане. Проте ані звірі, ані птахи не торкнулися святого тіла його, але руки благоговійних братів поховали. Світлий же воєвода скитського полку Юній Соранос, істинного Бога шануючи, послав мужів вірних, взяв чесне те мученикове тіло з місця варварського і в Грецький приніс край, свою ж батьківщину прикрасити хотівши, пречистий той дар і плід віри славний послав до Кападокії, до вашого благочестя, за радою пресвітерів, бо така воля Господа, який дарує благодать свою тим, що бояться Його. Святкуючи пам'ять мученика в день, коли увінчався, сповіщайте про те й иншим братам, щоб у кожній Католичній апостольській Церкві духовно веселилися, прославляли Господа, який вибрав собі рабів своїх. Вітайте всіх святих, вітають вас брати, які з нами гоніння перетерпіли. Тому, що може нас благодаттю і людинолюбством своїм до небесного привести царства, слава, і честь, і поклоніння з єдинородним Його Сином і Пресвятим Духом навіки. Амінь».
Рік, у який цей святий Сава Готський постраждав, був від воплочення Божого 372-ий, літера пасхальна тоді була Р, Пасха Христова 8-го квітня. Утоплений був святий 12 квітня, що було п'ятим днем після Пасхи. І більше годилося б у той день пам'ять його здійснювати, але тому що в Пролозі під п'ятнадцятим числом пам'ять його покладена, тому й тут страждання його також кладеться.
Воєводу ж скитського полку Юнія Сораноса послав цар грецький Валент на допомогу Фритигернові Готському на Афанариха, бо обидва ті князі готські — Фрітіґернт і Афанаріх — міжусобну мали боротьбу, як же про те в 14-ий день місяця вересня у стражданні святого мученика Микити написано. У час-бо після страждання Сави святого воєвода той був у Готії, взяв чесне його тіло і приніс на батьківщину свою — у Кападокію.
У той самий день пам'ять святих мучениць: Василиси й Анастасії Римлянок, учениць апостольських, які взяли тіла святих мучеників, тоді в Римі за Христа убитих, і поховали. На них було донесено нечестивому цареві Нерону. Велінням його схоплені були й великі витерпіли муки: темницю, биття, грудей і язиків відрізання, обдирання залізом і свічками ран обпалення, на кінець відрубали їм голови. Так прийняли вінці мученицькі.
Місяця квітня на 16-й день
Страждання святих мучениць — трьох дів-сестер Агапії, Хіонії та Ірини
Коли затримався Диоклитіян-цар в Аквилеї, італійському граді, сповіщено було з Риму, що всі в'язниці римські заповнені християнами, які, хоч і різними випробовувані муками, не відрікаються Христа свого. Усі ж мають за учителя Хрисогона і слухають його, тримаючись міцно учення його. Диоклитіян звелів усіх християн передати смерті, а Хрисогона одного до себе привести на допит. Коли ж ведений був святий Хрисогон, сповідник Христовий, зв'язаний, з Риму до Аквилії, до царя Диоклитіяна, свята Анастасія Путорозрішниця за ним, як за учителем своїм, ішла віддалік. Допитував цар мученика Христового, коли ж він не покорився нечестивому велінню царевому, переданий був смерті й обезголовлений за градом далеко,
