в місці пустельному. І лежало чесне його тіло при березі морськім, кинене на поїдання звірам і птахам. Недалеко ж від того місця було перебування пресвітера одного на ім'я Зоїл, мужа старого і святого. І поблизу нього — трьох дів, сестер по крові і духу: Агапії, Хіонії та Ірини. Той пресвітер, через одкровення Боже про тіло святого Хрисогона-мученика довідавшись, взяв його з головою і, в ковчег дерев'яний поклавши, сховав у хатині своїй. І в тридцятий день явився йому у видінні Хрисогон святий, кажучи: «Знай, що протягом дев'яти днів ті три діви Христові, які поблизу тебе живуть, на муки будуть взяті. Ти ж скажи рабі Господній Анастасії, аби піклувалася про них, до мужнього їх спонукала подвигу, допоки увінчаються стражданням. Май і ти добру надію, бо приймеш солодкі плоди трудів своїх, скоро-бо від тутешнього звільнишся, до Христа з радістю перейдеш і упокоїшся зі святими». Відкрито ж те було і святій Анастасії, і, Божим зрушена Духом, прийшла до пресвітерового дому, його ж ніколи не знала. І питала його, де є ті діви, про їхню ж мученицьку кончину, що має бути, йому у видінні відкрилося. І довідавшись, де хатина їхня, прийшла до них і з любов'ю привітала, і провела з ними ніч одну, багато бесідуючи з ними про рятунок душі і словами, любов'ю Божою сповненими, спонукала їх стати мужньо за Христа, Жениха свого, до крови. Бачила ж і мощі у пресвітеровому домі святого Хрисогона, мученика Христового, свого ж любого учителя. І плакала над ними гарячими сльозами, його молитвам себе вручаючи. Тоді знову повернулася у град Аквилію, аби звичне чинити з маєтків своїх прислугування в'язням Христовим у в'язницях. І було так, як же казав святий Хрисогон пресвітерові Зоїлу у видінні. Той пресвітер святий протягом дев'яти днів переставився до Господа, а святих дів Агапію, Хіонію та Ірину взяли нечестиві і до царя Диоклитіяна на допит привели. їх побачивши, цар сказав до них: «Яке безумство напосіло за суєтним і надмірним іти блудом, на знищення праведного закону, богів, наче якусь мерзоту, зневажати? Але тому, що бачу вас доброродних, і молодих, і гарних, жалію вас, милосердячись: раджу ж, щоб відреклися Христа вашого, принесли богам жертви. Я ж дам вам із палат своїх юнаків великородних, достойних краси вашої, щоб мали ви собі мужів славних, через них же шановані будете». Відповіла старша сестра — Агапія свята, кажучи: «Царю, тобі належить піклуватися про народні справи, про людей і військо. Ти ж говориш несправедливе на знищення Бога живого, Його ж допомога тобі потрібна, Його ж доброта довго терпить тобі, а ти Його ображаєш». Сказав Диоклитіян: «Безумна ця, нехай инша підійде». І підійшла инша — Хіонія свята, сказала: «Не безумна сестра моя, але неправедне твоє переконування праведним міркуванням викрила». Цар же і ту відкинув, третю звелів до себе привести ближче — Ірину святу, і сказав до неї: «Засуєтилися сестри твої, може, хоч ти, молодша, схилиш перед богами голову свою, щоб і сестри твої, на тебе дивлячись, те ж зробили». Відповіла Ірина свята: «Хай схиляють голови свої перед ідолами всі, що засуєтилися безумством своїм, ті, що прогнівали істинного Бога. Що ж може бути суєтнішим і безумнішим від того, щоб поклонятися ділу рук майстра, за ціну від нього зробленому? Бо спочатку домовляєшся з майстром, за яку ціну і якого має зробити тобі ідола, щоб стояв, чи сидів, чи лежав, чи скакав, чи сміявся, чи плакав, і з якого матеріялу зробити має: чи з дерева, чи з каменю, чи міді, чи з иншого якогось матеріялу. І коли зробить погано, відкинеш виріб, якщо ж добре — ціну домовлену даси. Тоді перед купленою тою річчю схиляєш голову, називаючи богом своїм ідола, його ж краще купленим рабом називати». Сказав Диоклитіян: «На такі слова муками відповідати годиться». І звелів дів святих вкинути до темниці. Анастасія ж свята зразу (за звичаєм своїм обходячи в путах страждаючих) до святих дів прийшла і втішала їх упованням на невідступну допомогу Христову і надією на славну над ворогом перемогу і торжество.
Через мало днів потреба була цареві піти до Македонії заради якихось народних справ. І вели за ним усіх християн, що в аксилійських в'язницях були, серед них же і цих трьох святих дів — Агапію, Хіонію та Ірину. А свята Анастасія йшла за ними віддалік. І коли були в Македонії, доручив цар ігемонові Дулкітію допитувати християн, аби змусити їх до ідольської жертви, а непокірних всілякими страчувати муками. Але тому, що страждання багатьох святих мучеників, які в той час там всіляко мучені були, описати неможливо, лише цих трьох дів святих стражденні подвиги тут пропонуємо. Коли цих невіст Христових поставлено було на випробування ігемонові Дулкітію, зразу той, бачивши превелику красу їхню, зранився нечистим помислом на них і дав їх під нагляд такому сторожеві, який обіцяв їм волю і дари, якщо погодяться на ігемонову нечисту похіть. Але святі діви воліли тисячу разів померти, аніж один раз бути оскверненими, й ані ласкою, ані погрозами, ні дарами, ні муками не схилялися до ігемонового бажання. Ігемон же, не мігши стерпіти розпаленого в ньому любодійного полум'я, вирішив сам прийти до них вночі у хатину, в якій їх тримали, і насилувати їх. Коли настала ніч, діви святі стояли на молитві, всенічні славослів'я Богові посилаючи і псалми співаючи. А ігемон, хотівши до них увійти, коли порогу хатини тої торкнувся, зразу стратив розум. Була ж там кухня, і стояв кухонний посуд: глечики, бочки, сковорідки, сажею обмащені. Не потрапивши до святих дів, прийшов до того посуду і замість дів обіймав і цілував почорнілі бочки: ум-бо йому скаламутився від блудного біса, і не було розуму в пам'яті його, і насміхався з нього нечистий дух. Так довго із почорнілим посудом, який здавався йому дівами, любодіяв — весь очорнився, лице, руки і весь одяг мав сажею дуже замащені, і вийшов до слуг, що чекали його зовні, з лямпадою стояли. Вони ж, бачивши його цілого чорного і страшного, як етіоп чи, краще сказати, біс, налякалися і, кинувши ліхтар, кинулися бігти. Він же не розумів, чого повтікали від нього слуги, думав, що зневажають його, розлютувався на них. Тим часом почало світати, і, куди не йшов, всюди від нього і слуги, і сторожа, і воїни, наче від якогось страховиська, втікали. Пішов тоді до царської палати, хотів пожалітися цареві на воїнів, які були під ним,
