Філіп Кіндред Дік - Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік

ви вирушили на завдання зі списком Дейва Голдена. Вдруге я спробувала це зробити перед вашою зустріччю з Полоковим. А потім довелося чекати.

— Аж поки я не розклеївся і сам вам не зателефонував.

— Ми з Любою Люфт були близькими, дуже близькими подругами майже впродовж двох років. Як вона вам? Вона вам сподобалася?

— Так, сподобалася.

— Але ви її вбили.

— Її убив Філ Реш.

— Навіть так. Отже, Філ повернувся з вами до оперного театру. Ми цього не знали; саме в той час утратили зв’язок одне з одним. Лишень довідалися, що її застрелили; і, природно, припустили, що це справа ваших рук.

— Судячи з записів Дейва, — вів далі він, — думаю, я зможу взятися за Роя Бейті. Але не за Ірмґард Бейті.

«І не за Пріс Стреттон, — подумав він. — Навіть тепер; навіть знаючи все це».

— Тож усе, що сталося в готелі, — протягнув він, — сталося з причини...

— Корпорація поставила собі за мету вийти на мисливців за головами тут, у нас, а також у Радянському Союзі, — розповідала Рейчел. — Здається, це спрацювало... з причин, яких ми не можемо до кінця зрозуміти. Як на мене, знову дається взнаки наша обмеженість.

— Сумніваюся, що ви цього досягатимете так часто і з таким успіхом, як ви кажете, — промовив він низьким голосом.

— Але з вами досягли.

— Побачимо.

— А я вже знаю, — сказала Рейчел. — Вже знала, щойно помітила на вашому обличчі той вираз, оту скорботу. Я чекала на таке почуття.

— Скільки разів ви вдавалися до свого трюку?

— Не пам’ятаю. Сім чи вісім разів. Ні, здається, дев’ять, — вона, чи радше воно, кивало головою. — Так, дев’ять разів.

— Це старомодна ідея, — зауважив Рік.

— Що-о? — здригнулася Рейчел.

Покинувши кермо, він перевів говеркар у режим вільного зниження.

— Чи принаймні так мені здається. Спочатку вб’ю вас, — заявив він. — А тоді вже сам візьмуся за Роя та Ірмґард Бейті разом із Пріс Стреттон.

— Тому ви й приземляєтеся? — в її голосі відчувалася тривога. — За таке штрафують; я — власність, законна власність корпорації. Я не якийсь там андроїд, що втік із Марса; я — не така, як решта.

— Але, якщо я зможу вбити вас, — сказав він, — то зможу убити і їх.

Її руки пірнули по набиту всіляким непотребом сумку; вона несамовито в ній рилася, потім облишила.

— Триклята сумка, — випалила вона люто. — Ніколи не можу знайти в ній те, що потрібно. Ви вб’єте мене так, що я не відчуватиму болю? Маю на увазі, зробіть це обережно. Я не чинитиму опору, гаразд? Обіцяю не чинити опору. Домовилися?

— Тепер я розумію, чому Філ Реш сказав те, що сказав. Він не цинік; просто має великий досвід. Пройшовши крізь... я навіть не можу тепер його в чомусь звинуватити. Воно виявилося сильнішим за нього, — мовив Рік.

— Але подіяло на нього не так, як очікувалось, — ззовні вона мала врівноважений вигляд. Але десь глибоко в собі була несамовито напруженою. Та все ж таки вогник у ній слабшав; життєва сила її покидала, свідком чого він не раз ставав, маючи справу з іншими андроїдами. Класична відмова від будь-якого опору. Механічне, інтелектуальне прийняття того, з чим справжній живий організм, який упродовж двох мільярдів років боровся за виживання, ніколи б не змирився.

— Мене просто аж вивертає від того, що ви, андроїди, так легко здаєтеся, — гаркнув він розгнівано.

Говеркар тепер на шаленій швидкості наближався до землі; тож Рікові довелося потягти на себе кермо, щоб відвернути аварію. Він натиснув на гальма, тож їх обох затрусило, захитало в усі боки, аж поки говеркар не зупинився як вкопаний; Рік вимкнув мотор і вихопив свій лазерний пістолет.

— Цільтеся у потиличну кістку, у саму основу черепа, — попросила Рейчел. — Будь ласка.

Вона відвернулася, щоб не бачити лазерного променя; хай він ввійде непомітно. Заховавши лазерний пістолет, Рік промовив:

— Не можу зробити так, як радив Філ Реш.

Він знову запустив мотор, і за мить вони знялися в повітря.

— Якщо ви насправді збираєтеся коли-небудь це зробити, то зробіть це зараз, — сказала Рейчел. — Не змушуйте мене чекати.

— Я не збираюся вас вбивати, — він знову взяв курс на середмістя Сан-Франциско. — Ваш говеркар у «Сен-Франсісі», адже так? Я висаджу вас на даху, і ви полетите собі до вашого Сієтла, — йому більше не хотілося з нею говорити; тому вів говеркар мовчки.

— Дякую, що не вбили мене, — одразу відповіла Рейчел.

— Вам залишилося, як ви кажете, якихось два роки життя. А я проживу, може, й п’ятдесят. У двадцять п’ять разів довше, ніж ви.

— І все ж таки ви мене зневажаєте, — говорила Рейчел. — За мій учинок, — до неї повернулася впевненість; її голос набув колишньої наснаги. — Ви пройшли той самий шлях, який до вас проходили ваші попередники, мисливці за головами. Вони так само, як і ви, спочатку розлючувалися і несамовито кричали, що вб’ють мене, а щойно доходило до діла — вагалися; їм не вистачало духу. Достоту, як ви щойно, — вона закурила сигарету, жадібно затягнулася. — Хіба ви не усвідомлюєте, що це означає? Це означає, що ви не зможете більше деактивовувати андроїдів; і не тільки мене, але також подружжя Бейті та Стреттон. Тож вертайтеся додому до своєї кози. Розслабтеся, відпочиньте, — раптом вона щось поривчасто струсила зі свого плаща. — Ой! Попіл з сигарети, — вона знову відкинулася на спинку сидіння і була спокійною.

Він нічого не казав.

— Свою козу, — вела далі Рейчел, — ви любите більше, ніж дружину. На першому місці — коза, на другому — дружина, а на третьому... — вона весело засміялася. — Вам також залишається тільки сміятися.

Він не обзивався. Якийсь час летіли мовчки, а тоді Рейчел знічев’я почала розглядати панель приладів, знайшла радіоприймач і ввімкнула його.

— Вимкніть, — сказав Рік.

— Вимкнути Бастера Френдлі та його друзів? Вимкнути Аманду Вернер і Оскара Скраґса? Вже незабаром настане час, коли Бастер розповість свою сенсаційну новину, з хвилини на хвилину, — вона схилилася, щоб при світлі від радіоприймача подивитися, котра година. — Вже недовго. Ви чули про це? Він не