Ісабель Альєнде - Оповідки Еви Луни, Ісабель Альєнде

якусь кістку; до цього його спонукала не так гордість, як бажання якнайшвидше пристосуватися до власних обмежених можливостей. Філомена потайки наказала шоферові змінити маршрут і доправити їх до німецької клініки, однак щойно вони переступили поріг закладу, надто добре знайомий із запахом бідності священик відчув сумніви й упевнився в них, коли почув у ліфті музику. Довелося швидко забрати його звідти, інакше без скандалу◦б не обійшлося. В◦лікарні чекали чотири години: Мігель за цей час устиг розпитати інших пацієнтів про їхні болячки, Філомена почала плести нову камізельку, а Хільберто дописав вірш про антени у чорній пітьмі, який народився в його серці напередодні.

— Праве око безнадійне, а щоб ліве могло якось бачити, треба його знову оперувати, — виснував лікар, який нарешті їх прийняв. — Ви вже перенесли три операції, тож тканина дуже слабка, тому доведеться застосувати спеціальну методику й інструменти. Найкраще це зроблять у військовому шпиталі…

— Нізащо! — вигукнув Мігель. — Ноги моєї не буде в цьому кублі нелюдів!

Здивований лікар вибачливо підморгнув медсестрі, та відповіла йому змовницькою посмішкою.

— Не затинайся, Мігелю. Йдеться про якісь пару днів, це не буде зрадою твоїх принципів. Ніхто через таке не потрапляє до пекла, — уточнила Філомена, однак брат відповів, що радше залишиться до скону сліпим, ніж дозволить військовим повернути йому зір. У дверях лікар притримав його за руку.

— Послухайте, панотче… Ви чули колись про клініку Опус Деі?[15] Вони теж мають найсучасніші засоби.

— Опус Деі? — вигукнув священик. — Ви сказали Опус Деі?

Філомена спробувала була вивести брата з консультації, але той не зрушив з місця й заявив лікареві, що й там нічого не проситиме.

— Хіба вони… не католики?

— Вони реакційні фарисеї.

— Вибачте, — промимрив лікар.

Уже в машині, Мігель розтлумачив братові, сестрі й водієві, що Опус Деі — лиховісна організація, більше заклопотана тим, щоб приспати совість вищих верств суспільства, ніж нагодувати знедолених, які вмирають од голоду, й що легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатієві потрапити в царство небесне. Він додав, що ця пригода є зайвим свідченням негараздів у країні, де лише привілейованим громадянам доступне гідне лікування, а інші змушені вдовольнятися зіллям співчуття й припарками приниження. Насамкінець хворий попросив, аби його відвезли додому, бо він повинен полити герань і підготуватися до недільної проповіді.

— Авжеж, — мовив Хільберто, пригнічений кількагодинним чеканням і побаченим у лікарні видовищем людських нещасть і страждань. Він не звик до таких клопотів.

— Що авжеж? — перепитала Філомена.

— Що ми не можемо їхати до військового шпиталю, це безглуздо. Втім, можна спробувати в Опус Деі, еге◦ж?

— Що ти таке кажеш?! — обурився священик. — Я щойно пояснив, що про них думаю.

— Але◦ж ми не маємо чим платити, — нетерпеливлячись, докинула Філомена.

— Ми нічого не втратимо, якщо перепитаємо, — Хільберто утер шию напахченим парфумами носовичком.

— Ці люди такі заклопотані збиванням капіталу в банках і гаптуванням золотими нитками своїх сутан, що не мають часу на чужі потреби, здобувають небо не колінопреклонінням, а…

— Але◦ж ви не бідняк, доне Мігеліто, — втрутився в розмову Себастьян Кануто, не випускаючи з рук керма.

— Не ображай мене, Кинджале. Я такий самий бідняк, як і ти. Ну◦ж бо, розвернися й підвези нас до цієї клініки — я хочу довести поетові, що він, як завжди, витає в хмарах.

Привітна сеньйора попросила їх заповнити бланк і пригостила кавою. Через п’ятнадцять хвилин усі троє зайшли до консультації.

— Передусім, лікарю, я хочу знати, чи ви теж із Опус Деі, чи просто тут працюєте, — поцікавився священик.

— Я належу до організації, — злегка посміхнувся лікар.

— І скільки коштує консультація? — в голосі панотця вчувався сарказм.

— У вас фінансові проблеми, отче?

— Скажіть, скільки.

— Нічого, якщо ви не можете заплатити. Пожертви добровільні.

Отець Болтон на якусь мить втратив апломб, проте його розгубленість тривала недовго.

— Здається, тут не благодійна організація.

— Це приватна клініка.

— Ага… Сюди приходять люди, спроможні робити пожертви.

— Якщо вам щось не подобається, отче, я вас не тримаю, — відповів лікар. — Але не йдіть, поки я вас не оглянув. Коли хочете, можете привести сюди всіх своїх підопічних, ми якнайкраще про них подбаємо, за це платять ті, хто мають гроші. А◦тепер не рухайтеся й широко розплющіть очі.

Після ретельного обстеження лікар підтвердив попередній діагноз, проте оптимізму не виявив.

— Ми тут маємо добре обладнання, але операція буде вельми непростою, й не хочу вас обманювати, отче: тільки чудо може повернути вам зір.

Мігель так знітився, що майже не слухав його, а Філомена вчепилася за таку можливість.

— Ви сказали «чудо»?

— Це такий вислів, сеньйоро. Насправді, ніхто не може гарантувати, що він знову бачитиме.

— Якщо потрібно чудо, я знаю, де його шукати, — мовила Філомена, кладучи плетіння до сумки. — Щиро дякуємо, лікарю. Підготуйте все для операції, ми невдовзі повернемося.

Щойно сіли в автівку — Мігель уперше за багато часу мовчав, а Хільберто був змучений подіями дня, — Філомена звеліла Себастьянові Кануто їхати в бік гори. Той скоса зиркнув на неї й радісно посміхнувся; шофер не раз возив хазяйку туди й завжди робив це неохоче, бо дорога була надто звивистою, але цього разу він тішився думкою, що може допомогти людині, яку поважав більше, ніж будь-кого в світі.

— Куди тепер? — пробурмотів стомлений Хільберто, якому британське виховання не дозволяло поринути в сон.

— Краще поспи, дорога довга. Ми їдемо до гроту Хуани з ліліями, — пояснила сестра.

— Ти збожеволіла! — здивовано вигукнув священик.

— Вона свята.

— Пусті вигадки. Церква ще не винесла ухвали щодо неї.

— Ватикан зволікає ледь не сто років, перш ніж визнає якогось святого. Ми не можемо стільки чекати, — відрубала Філомена.

— Якщо Мігель не вірить у янголів, то тим паче не повірить у тутешню святу, а надто коли ця Хуана поміщицького роду, — зітхнув Хільберто.

— Це не має жодного значення, вона жила в бідності. Не підказуй Мігелеві такі думки, — завважила Філомена.

— Якби її сім’я не сипала грішми, щоб мати власну святу, ніхто◦б і не знав про її існування, — озвався панотець.

— Вона творить такі чуда, які й не снилися твоїм чужоземним святим.

— В◦кожному разі це велике нахабство запобігати для себе особливого ставлення. Хай там як, я — ніщо і не маю права турбувати небо особистими проханнями, — пробуркотів сліпий.

Хуана зробилася знаменитою після передчасної смерті, бо вражені її благочестивим життям і милосердям тамтешні селяни молилися їй, благаючи про заступництво. Невдовзі поширилася чутка, буцімто небіжчиця здатна творити чуда, а вершини слави вона досягла після так званого чуда з мандрівником. Один чоловік заблукав у горах, і його шукали два тижні, а коли рятувальники припинили пошуки й уже намірилися оголосити його