Джеймс Хедлі Чейз - Ось ваш вінець, леді

— Залишся тут... Я маю сходити по її туфлю.

— Якщо думаєш, що я залишуся з нею наодинці, то ти геть навіжений, — з неабияким почуттям мовив Еккі. — Ми зробимо це разом або не робитимемо взагалі.

Тож вимкнули світло в автівці та повернулися до будиночка.

— Перш ніж їхати, нам краще поприбирати тут увесь цей безлад, — сказав я.

Так і зробили. Коли з усім було покінчено, ми ще трохи випили, вимкнули світло у будинку та пішли до автівки.

— Киньмо монетку, аби вирішити, хто сяде за кермо, — запропонував я. І переміг.

Еккі почав було моститися на переднє сидіння коло мене.

— Е, ні, ти сідай ззаду... заради того ми й кидали монетку. Пильнуватимеш, аби вона не перекинулася.

— І я ще називав тебе своїм другом, — скрушно мовив Еккі. Він нерішуче постояв коло автівки, а тоді, зрештою, зважився, відчинив дверцята та сів на заднє сидіння.

— Будь хорошою дівчинкою, — сказав він до Блонді.

Я перемкнув передачу та викотив авто під'їзною доріжкою.

Невдовзі Еккі озвався:

— Вона сидить собі тишком-нишком. Гадаю, я вже можу пересісти наперед.

— Залишайся, де сидиш.

— Послухай-но, друже, якщо я сидітиму тут, мені треба випити. Там спереду є пінта, таж ондечки, просто коло твоєї руки... передай-но її мені сюди.

Я навпомацки пошукав у бардачку, знайшов плящину та передав її Еккі. Потім глянув на паливомір і зауважив:

— Бензину в тебе лишилося небагацько. Вельми недбало з твого боку, Мо. Мені доведеться десь зупинитись, аби заправитися.

Якусь хвилину Еккі не казав нічого... Я здогадався, що він саме присмоктався до плящини. Зрештою він озвався.

— То вже твій клопіт[51], друже, ми з моєю подругою покладаємося на тебе.

— Заради всього святого, спробуй залишатись якомога тверезішим.

— Якби ти сидів на моєму місці, то вже й сам би намагався накидатися, як чіп... це єдине, що допомагає мені не зсунутися з глузду. А як би тобі сподобалося сидіти поруч із трупом? Вона увесь час на мене дивиться. Кажу тобі, ця пані просто не може надивитися досхочу. Від цього мене аж дрижаки б'ють.

— Ой, заціпся, — відказав йому та зосередився на темній дорозі. Минуло ще трохи часу, й Еккі почав співати. Цього вже я витримати не міг. Зняв ногу з педалі газу та втопив педаль гальма у підлогу. Тоді рвучко розвернувся на сидінні, гаркнувши:

— А щоб у тебе пір'я в роті поросло! Може, зрештою, припиниш оце?

— А Блонді це подобається, — відказав Еккі. — Запитай її — і сам переконаєшся.

Я увімкнув світло в салоні. Еккі скулився у дальньому куточку сидіння, подалі від Блонді. Його обличчя набрало кольору риб'ячого черева, а очі вибалушилися від страху. Я простягнув руку та забрав у нього пляшку. Колега добряче над нею попрацював. Того трунку, що ще залишався на денці, вистачило би лише на один маленький ковток, — і я його зробив. Відтак пожбурив порожню пляшку на дорогу. Потім звернувся до Еккі:

— Заспокойся, заради бога, заспокойся.

— Авжеж... ти собі кермуй... а нам тут добре. Кажу тобі, у нас тут все добре.

Тож поїхали далі. Бензину вже залишилось обмаль, а я не міг ризикувати зостатися без пального на добре освітленій дорозі. Тому мусив заправитися на найближчій заправній станції.

Проїхавши трохи, я примітив одну заправку та сповільнив хід автівки.

— Мушу трохи заправитися, — звернувся до Еккі. — А ти сиди тихенько та не намагайся нічого втнути.

— Утнути? Не сміши мене. Та в нас тут із Блонді тихо, як у могилі.

Я вже пошкодував, що Еккі допався до тієї плящини. Він був у такому стані, що через нього ми легко могли вшелепатись у халепу. А втім, раз по раз згадуючи, про Блонді, яка сидить просто за моєю спиною, мене й самого проймав холодний піт.

Я завернув велику автівку Еккі до вузенької заправки та вимкнув двигун. До нас вийшов старий дядько з цапиною борідкою. Аби він не підійшов надто близько до авто, я ступив йому навперейми і коротки кинув:

— Залийте мені десять галонів[52].

Поки старий відмірював потрібну кількість пального, з пітьми виринув мотоцикл і з гуркотом підкотив до заправної станції. Розгледівши невиразні обриси стетсона[53], я закляк. Це був офіцер поліції штату[54].

— Ну ж бо, друже, до справи, — попросив заправника. — Я поспішаю.

Офіцер поліції штату зліз зі свого мотоцикла та вийшов на світло. Це був тип на прізвище Фленаґан. Я знав його ще відтоді, коли був ще зовсім молодим і недосвідченим репортером. І хоч як нахиляв свою голову та ховавсь у тіні, він мене таки впізнав.

— Чи ви, часом, не Мейсон? — запитав офіцер, пильно дивлячись на мене.

Я подав йому руку, вітаючись, і сказав:

— Оце так-так. Ну, хіба ж той світ не тісний?

Я тішився, що Фленаґан не може прочитати моїх думок. Адже він був славним компанійським хлопцем і, либонь, просто не витримав би такого потрясіння.

— А що це ти тут робиш? — запитав полісмен, коли обмін люб'язностями було завершено.

— Та оце зупинився в будиночку полковника Кеннеді, — відповів йому. — А зараз просто вирішив ненадовго гайнути до міста.

Фленаґан зиркнув на автівку. І тієї-таки миті Еккі опустив віконне скло та висунув голову назовні.

— Гей, Ніку, — загорлав він, — поглянь-но на цю пані.

Фленаґан зробив крок уперед.

— Отакої, а чи ж це не той старий сучий син, який працює на «Глоуб»? — запитав він.

Еккі витріщився на нього, роззявивши рота, й кволо вимовив:

— Привіт. І хто б ото подумав, що ми тебе зустрінемо?

— А що то з вами за пані? — запитав Фленаґан. Він завжди був великим шанувальником жінок.

Еккі зиркнув на мене. Ця несподівана зустріч його трохи протверезила.

— О, щодо неї можете не турбуватися, — сказав Еккі, притишуючи голос. — Вона просто добряче залила очі.

— Залила очі? Що ви маєте на увазі? Хочете сказати, вона п'яна всмерть[55]?

Еккі кивнув головою у мій бік.

— Ти що, розповів йому? — запитав він захриплим від хвилювання голосом.

— Мо хоче сказати, що вона трохи підпила.

Запала ніякова мовчанка, а тоді Фленаґан проказав:

— Сподіваюся, ви, хлопці, не надумали ту пані скривдити...

Еккі