Марі Керімей - Я (не) втечу від тебе., Марі Керімей

Глава 25

Глава 25

Я бачила дивний сон, у якому мене наче зачинили у темному підвалі і я залишилась сидіти у холодному і відсирілому приміщенні. Відчувала постійну паніку, яка з кожною хвилиною все наростала й наростала, а сльози давно уже висохли й більше не текли. Лише очі пекли від солоної рідини. Я наче бачила себе з боку, але цей сон тривав не довго. 

Я відчула, як хтось штурхнув мене в бік і в ніс відало сирістю. Розімкнула очі, в яких відразу з'явилися чорні плями. Все ще було розмитим і навіть силует якогось чоловіка я не могла побачити, аж допоки не розійшлася та чорнота. 

Примружила очі та спробувала сфокусувати на ньому свій погляд. Але все ще пливло перед очима. 

— Вставай, курво! — прокричав невідомий мені чоловік, а мене наче холодною водою обдало після сильного ляпаса. 
Я підірвалася та присіла на підлогу, тримаючись однією рукою за голову. 

Значить, це був не сон? Все є дійсністю? Але чому я тут? Що вони від мене хочуть? 

Я злякано витріщила очі та поглянула на не молодого чоловіка. Великий шрам на обличчя та шиї надавав йому страшного вигляду. Очі люті та злі, наче в них немає ані краплинки страху, чи жалю. 

Я здригнулась від того, що цей чоловік схопив мене за волосся та почав трусити. 

— Що вам від мене потрібно? — ледь не пошепки запитала та впала в паніку, коли ще один ляпас оглушив мої вуха. 

— Стерво! Ти ще й смієш запитувати!? — Цей чоловік кричав та трусив мене за комір, а я ледь не втрачала свідомість. 

 Я дійсно не розуміла, що йому потрібно. Хто він? І чому я в цьому жахливому місці? 

Моя голова закрутилася від ще одного гучного ляпаса і щось рідке побігло по моїм губам і почало накрапати на підлогу. Я не мала сил ще щось запитувати, адже в очах знову настала темрява. Скільки я так пролежала у відключці сама не знаю, бо не було ні вікон, ні дверей. Я не знала часу. 

Мені знову снився сон, але вже інший. Не такий страшний. Я бачила в ньому щасливого та усміхненого Кларка і такого ж Олександра. Обидва просили мене зробити вибір, ледь не стоявши на колінах, а я посміхалась, бо не могла обирати когось із них. Тому що, щоб там не було, я не зроблю вибору на користь когось, поки не запевнюсь, що він дійсно мій. 
Сон потроху минав і наставала реальність. 

Мене облили холодною крижаною водою, від чого я почала тремтіти й не могла розплющити очі. Знову ляпас, який змусив мене відкрити очі. 

Наді мною стояв все той же чоловік. Посміхався покидьок! Я зціпила зуби, які почали жалісно клацати від холоду. Я вся була мокра, а в цьому приміщенні було холодно й сиро. Навіть той матрас, на якому я лежала, був мокрий.

Заробити собі якусь хворобу я зможу легко, злягти ще на довго, якщо звісно виживу, а в цьому я ой як сумніваюся. Вижити в цій кімнаті мені, певно, ніхто не дасть. Я повинна або боротися, або й надалі бути слабкою. Але в мене не було сил. Я втомилась і змерзла. Хотілося скоріше до себе в ліжко, але про це я могла тільки мріяти. 

— Що вам від мене потрібно!? — закричала я, трясучись, мов від лихоманки. 

— Скоро дізнаєшся і не вздумай робити дурниці. Бос не зрадіє, — загрозливо промовив той і зник за дверима. 

Я охопила свої плечі руками та почала кататися взад-вперед, думаючи про те, що мене таки вб'ють. Такі люди просто так живими не залишають. Особливо той страшний чоловік, від якого так і віяло смертю. Оце я вляпалась. 

І де тільки могла так згрішити?

Заплющивши очі, я хотіла трохи заспокоїти тремтіння від холоду і почала згадувати приємні речі. Щось, що не пов'язане з цим місцем. Почала згадувати приємне минуле. Час коли я дійсно була щаслива. 

Але згадала лише зраду Олександра і моєї сестри. Нехай я її добре не знаю, але вона все ж моя сестра. Хоча, певно, стерво ще те. Я почала згадувати все. Прізвище Олександра, його вчинок. Здогадки про те, що моїх батьків міг би вбити батько Олександра, адже мої батьки померли раніше. Їх знайшли у своєму власному домі з кулями на тілі. Від цих спогадів , здригнулась та почалась тремтіти. 

Я не знаю скільки ще мені доведеться тут сидіти. Мій живіт почав бурчати, а голова нестерпно боліти.

Я, певно, зараз виглядала досить страшною, бо вся брудна та з засохлою кров'ю на обличчі. 

«Боже... Мелі! Про що ти думаєш? Тебе тримають тут і невідомо, що з тобою зроблять, а ти переймаєшся, що ти страшна?»

Божевільна! Уже сама з собою скоро почну говорити. 

Двері знову рипнули і я напружилась, чомусь було якось страшно. Все тіло і так тремтіло, а тепер до болю напружилось. Я не піднімала голови, бо боялась. 

Тяжкі кроки розійшлися по кімнаті. Мені стало неспокійно. Знову прийшли мене бити? Чи ще щось...

Це так жалюгідно. Я нічого не можу з цим зробити. Моє обличчя уже й так палало, горіло вогнем. Синців мені не уникнути. І все тому, що я знепритомніла, Бог знає де і ці люди мене викрали. Але навіщо? 

Коли в нюх врізався знайомий запах, я сіпнулась, але все ще не підняла голови. Якщо це він мене викрав і таке зі мною зробив, то я навіть не буду сумніватись. Адже цей чоловік здатен на все. 

Його кроки змушувало моє серце калатати від страху і від болю. 

В мене було безліч питань до нього, які залишилися б без відповіді, а найголовніше одне: чому він це зробив?

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно