Йон Колфер - Артеміс Фаул. Зрада Опал, Йон Колфер

Опал. Вона зменшилася і повернулася так, щоб обличчя Опал було під тим самим кутом, що і на отриманому зо­браженні. Між картинками спалахнули червоні стрілки, вказуючи на ідентичні місця. Через кілька хвилин проміжок між двома картинками був геть увесь укритий червоними стрілками.

— Це два зображення однієї й тієї самої особи? — запитав Фоулі.

— Так,— відповіла машина.— Ймовірність по­милки — нуль цілих п’ять сотих.

Фоулі натиснув кнопку, щоб роздрукувати:

— Така похибка припустима.

Аргон, немов уві сні, зробив крок до монітора. Обличчя в нього і так було блідним, але зблідло іще більше, коли він усвідомив, що означає це зобра­ження.

— Вона бачила себе з боку,— прошепотів він.— Це означає...

— Що були дві Опал Кобой,— закінчив Фоулі.— Справжня, якій ви дозволили втекти. І ось ця обо­лонка, яка може бути лише...

— Клоном.

— Точно,— кивнув Фоулі і забрав аркуш із прин­тера.— Вона себе клонувала, а тоді ваші прибираль­ники забрали її прямо з-під вашого носу.

— Господи.

— «Господи» нічого не пояснює. Може, зараз саме час покликати телебачення чи знепритомніти від за­хвату.

Аргон вибрав другий варіант і повалився на підло­гу. Важко витримати втрату надій на славу і багатство.

Фоулі переступив через нього і поскакав до Полі­цейської Плази.

Е7, Південна Італія

Опал Кобой важко давалося терпіння. Вона вико­ристала його до останньої краплі в клініці Аргона. А тепер воліла, аби все відбувалося так, як вона хоче. На жаль, сто мільйонів тон гематиту рухалися в глиб Землі лише зі швидкістю п’ять метрів за секунду, і нічого не можна було з цим поробити.

Опал вирішила вбити час, спостерігаючи, як гине Холлі Шорт. Дурепа-капітан. Ким вона себе уявила, з такою військовою стрижкою і губками бантиком? Опал подивилася на себе в глянцеву по­верхню. От справжня краса! Таке обличчя заслуго­вувало на власну валюту, а може, так воно скоро і станеться.

— Мервелле,— крикнула піксі.— Принеси мені диск з Одинадцятьма Чудесами. Мені потрібно тро­хи розвіятись.

— Уже несу, міс Кобой,— озвався Мерв.— Хоче­те, щоб я спочатку закінчив готувати їжу, чи при­нести негайно?

Опал закотила очі.

— Я тобі що сказала?

— Ви сказали принести диск.

— Тож, що ти мусиш робити, мій любий Мер­велле?

— Мушу принести вам диск,— слухняно відповів Мерв.

— Геніально, Мервелле. Просто геніально.

Мерв вийшов із кухоньки, дістав диск із запису­ючого пристрою. Комп’ютер зберігав відео на жор­сткому диску, але міс Кобой подобалося мати улюб­лені моменти на дисках, щоб можна було розвіятися, коли захочеться. В колекції був і нервовий зрив батька, і напад на Поліцейську Плазу, і Фоулі, що ве­рещав у командному пункті ЛЕП.

Мерв передав диск Опал.

— І? — сказала мініатюрна піксі.

Мерв заціпенів на мить, а тоді згадав. Один з но­вих наказів Опал: брати Брілл мають уклонитися, коли підходять до свого ватажка. Він проковтнув свою гордість і низько вклонився.

— Так краще. Хіба ти не маєш готувати вечерю?

Мерв відступив, кланяючись. Останні кілька го­дин йому вже не раз доводилося ковтати гордість. Опал була незадоволена рівнем обслуговування і по­шани, що отримувала від братів Брілл, тож довелося їй скласти список правил. За цими директивами вони мали кланятися, ніколи не дивитися в очі Опал, виходити із транспортера, щоб випустити гази, і не думати дуже голосно в радіусі трьох метрів від свого працедавця.

— Тому що мені відомо, про що ви думаєте,— сказала Опал низьким напруженим голосом.— Так і бачу, як у ваших головах крутяться думки. Саме за­раз ви дивуєтесь, яка я красива.

— Аж моторошно,— видихнув Мерв і подумав, чи, бува, він не з’їхав із глузду.

Опал дуже серйозно звихнулася на всіх тих змінах раси і володінні світом. Вони зі Скантом уже б давно її кинули, якби вона не пообіцяла їм Барбадос, коли стане королевою Землі. Ну і ще якби не знали, що коли вони її кинуть, вона внесе братів Брілл до свого чорного списку.

Мерв повернувся на кухню і продовжив спроби приготувати вечерю міс Кобой, не торкаючись їжі. Іще одне правило. Тим часом Скант у вантажному відсіку перевіряв реле детонаторів на останніх двох зарядах. Один робочий, інший запасний. Бомби були завбільшки з диню, але коли вибухнуть, нароб­лять багато безладу. Він переконався, що магнітні реле добре тримаються на корпусі. Реле були стан­дартні, такі використовують у шахтах, вони сприй­мають сигнал від віддаленого детонатора і посила­ють нейтронний заряд усередину бомби.

Скант підморгнув братові, що з’явився на порозі кухні.

Мерв стиснув губи і покрутив пальцем біля скро­ні. Скант співчутливо кивнув. Вони обидва уже втомилися від образливої поведінки Опал. Тільки думка про піна-коладу на пляжі Барбадосу не давала їм піти.

Опал, навіть не здогадуючись, що відбувається в її таборі, вставила диск у мультидисковод. Дивитися, як помирають вороги, в яскравих кольорах і зі сте­реозвуком,— найбільше досягнення технології. На екрані відкрилися кілька вікон. На них були відео з різних камер у півсфері.

Опал із задоволенням дивилися, як зграя тролей, що завивали, загнала Холлі з Артемісом у річку. Вона охала і ахала, коли втікачі потрапили на маленький острівець із тролячих трупів. Серце в неї калатало, коли вони дерлися по риштуванню біля храму. Вона вже зібралася крикнути Мервелу, щоб той приніс шоколадних трюфелів, аби поласувати під час пере­гляду, коли камери потемніли.

— Мервелле! — заверещала піксі, стискаючи свої тендітні пальчики в кулаки.— Дисканте! Ходіть сюди.

Брати Брілл поквапилися до вітальні, вихопивши пістолети.

— Так, міс Кобой? — сказав Скант, поклавши бомби на вкриту хутром підлогу.

Опал закрила обличчя.

— Не дивіться на мене! — наказала вона.

Скант опустив очі.

— Вибачте. Ніякого візуального контакту. Я забув.

— І припиніть це думати.

— Так, міс Кобой. Вибачте, міс Кобой.— Скант навіть не уявляв, про що потрібно думати, тож він намагався не думати взагалі.

Опал схрестила руки і постукала пальцями по лік­тях, доки брати не вклонилися.

— Щось там не так. — Голос у неї ледь помітно тремтів.— Здається, наші камери в храмі Артеміди вийшли з ладу.

Мерв перемотав запис до останнього епізоду. Там тролі лізли за Артемісом і Холлі по даху храму.

— Схоже, їм усе одно кінець, міс Кобой..

— Ага,— погодився Скант.— Із такої халепи вони не виберуться.

Опал відкашлялася.

— По-перше, «ага» — це не слово, і зі мною не можна розмовляти сленгом. По-друге, одного разу я вже повірила, що Артеміс Фаул загинув, і в резуль­таті провела рік у комі.