Микола Олександрович Дашкієв - Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв

На рефрижератор, гнане ураганом, дерлося, як величезний спрут, викручене з корінням дерево. На ньому висіли люди, а під ним, за крок від машини, борсався у чорториї той, чий зойк, мабуть, розітнувся щойно.

Ця картина промайнула при світлі блискавки і врізалась в уяву дівчині страшним миттєвим знімком. Простягши вперед руку з розчепіреними пальцями, потопаючий у нелюдському зусиллі рвався до рятівної кабіни. Рот йому був широко розкритий. У вирячених очах застиг невимовний жах. На худій шиї вузлувато випнулась вена.

Тессі впала на підніжку, сама ледве тримаючись, потяглась до тонучого…

Але дерево враз окрутнулось, ковзнуло корінням з машини та й накрило того, хто вже був близько до порятунку. Те саме спіткало б і Тессі, якби Люстіг не встиг підхопити її.

Лихо застукало більшість мешканців Сан-Клея несподівано. Страшним був перший натиск урагану, який розметав сотні будинків та повивертав з корінням безліч дерев. Ще страшнішим здавався наступ громовиць. Але найнебезпечнішою була вода. Шалений вітер перепинив Атаску в ущелині перед гирлом, погнав її назад. Кам'янисті узгір'я спрямовували потоки в долину. А згори періщила така злива, що човни наливало вщерть за кілька хвилин.

Професор Ейр Літтл міг би пишатись: його вчення про «критичні точки» ствердилося блискуче. Вибух однієї атомної бомби змінив увесь хід атмосферних процесів у місці зародження циклону, скерував вітер і воду далеко від того місця, куди вони прямували. Але мало втіхи від того успіху: Сан-Клей гинув, гинули люди. І коли б не втручання професора Літтла, коли б старий не приїхав у містечко за годину перед початком урагану, жертв було б набагато більше.

В той час, коли рефрижератор, ризикуючи щосекунди застряти в якійсь баюрі, просувався затопленими вулицями та підбирав потерпілих, професор Ейр Літтл, як справжній полководець, командував танками-амфібіями, що були послані в Сан-Клей, коли катастрофа стала очевидною.

Сигнал лиха, переданий службовими лініями зв'язку, дійшов тільки до урядовців, більшість яких чкурнули з містечка, лишивши його напризволяще. Професорові довелося самочинно перебрати функції мера і начальника поліційного комісаріату. І якби він мав час для роздумів, чи не кожен з власних вчинків здавався б йому неймовірним злочином. Саме професор Літтл — той, що право на недоторканність приватної власності вважав непорушним, — наказав поліцаям зупиняти чужі машини, викидати геть вантаж і везти людей. Це він дозволив розкрити в порту склеп торговельної фірми «Байєрс і К°» та забрати звідти кілька тисяч рятівних поясів. І саме Літтл очолив окупацію старовинного замку, який належав містерові Кейз-Олу. Тільки ця оточена товстелезними мурами споруда на високому горбі й могла дати більш-менш надійний захист від розбурханої стихії.

Літтлові скорялись усі. Ним керував одчай, несамовите бажання хоч якось спокутувати власну провину, а для людей, що розгубились і втратили надію на порятунок, отака рішучість та наполегливість були свідченням мужності.

Рефрижератор добрався до рятівного горба вже глупої ночі. Вітер ущух, зате дощ періщив безперестанку. Вода залила усі вулиці й поступово підступала до замку містера Кейз-Ола. Товсті мури будівлі могли витримати який завгодно натиск хвиль, але треба було швидко насипати дамбу перед головною брамою та ще в кількох місцях.

Не питаючи про згоду, новоприбулих негайно мобілізували на цю роботу. Лише через кілька годин, коли небезпеку усунули, професор Літтл дав дозвіл спочити.

Розвиднялось. За годинником, власне, ранок настав уже давно, але сонячне світло не могло прорватися крізь суцільну запону хмар та дощу. Тільки й того, що імла посвітлішала, стала попелястою.

В замку містера Кейз-Ола, в тих заповітних покоях, куди досі не ступала нога жодного санклейця, зараз напхом напхано народу. Повно на горищі й у льохах, у комірчинах і стайнях. А ті, хто не протовпився під дах, блукали подвір'ям по коліна у воді.

В кабіні рефрижератора — двоє: шофер Люстіг та Тессі Торн. Білявий юнак обдурив дівчину: пообіцяв збудити рівно за десять хвилин, а вже збігло п'ять разів по стільки. Мало того, він підступно пригорнув її до себе, підставив під голову їй свої широкі груди.

Одверто кажучи, Люстігові пора змінити Тедді, який чергує біля щойно насипаної дамби; в нього затерпли руки, йому страшенно хочеться запалити. Одначе юнак готовий стерпіти все. За півдоби, що минули від зустрічі на автостраді, оця розпатлана дівчина в сірому светрі стала йому такою близькою та любою, наче саме про неї мріялось усе життя.

Втомилася, бідолашна… Хай там як, а все ж дівча. Неймовірно вперта: працювала нарівні з мужчинами, відмовилася піти до палацу, де дідуган відшукав їй місце. І, вже засинаючи, наказувала: «Збудиш за десять хвилин!»

Люстігові кортіло пригорнути дівчину ще дужче, щоб відчути биття її серця. Але він боявся збудити Тессі і тільки обережно підняв важку сумочку, яка своїм зашморгом перетягла їй руку.

Це вмить порушило ідилію. Дівчина злякано шарпнулась. Вона дивилася на юнака вражено, ніби не могла пригадати, хто він такий та як опинився поруч. Потім перевела погляд на годинник і сказала роздратовано:

— Це нечесно!

— Визнаю, міс! — хоч Люстігові було прикро, він заховав це за жартом. — Винен — проспав. Мені теж на зміну.

Солодко випроставши плечі, він стрибнув з підніжки і попрямував до дамби, але не пройшов і кількох кроків, як згадав, що цигарки лишились у кабіні. Юнак повернувся, рвучко відчинив дверцята…

Перше, що він побачив, були сповнені жаху очі Тессі. Вона порпалась у своїй сумочці і так швидко закрила її, ніби спіймалася на чомусь дуже негарному.

Люстіг удав, ніби нічого не помітив.

— Тессі, а кинь-но, прошу, цигарки. Он, у кутку.

Дівчина мовчки подала йому розмальовану коробку, вилізла з кабіни й попрямувала до палацу.

Того дня вона старанно уникала зустрічі з Люстігом, а наступного, коли злива почала вщухати, разом з професором виїхала на катері, навіть не попрощавшись.