Микола Олександрович Дашкієв - Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв

чого тобі треба. Бо втечу до кабіни й замкнусь. Ти не думай, що це рефрижератор. Це — новітній атомохід. У нас навіть кулемети є!

Він одверто глузував і позирав на неї з цікавістю. Тессі дратував і цей сміх, і погляд, але обурюватись не було часу.

Сяк-так, похапцем вона пояснила білявому шоферові, що слід загородити дорогу, аби всі машини звертали на Сан-Клей. Професор Літтл — отой дідусь — визначив, що ураган розмете, а річка Атаска затопить усе містечко. Треба рятувати людей. Попутні машини зможуть вивезти багатьох.

— М-да… Складна справа! — почухав потилицю шофер. — Тедді, ти чуєш?

Його напарник чув. Він зосереджено хитнув головою, щось обмірковуючи.

— Дівчинко, а ти не брешеш часом? Якось не віриться. Ну, невже ото…

— Я брешу? — Тессі глянула на нього нищівно. — Можеш їхати далі. Знайдемо інших — таких, що повірять. Прощавай, лицарю повільної ходи!

— Ну, чого ж так зразу. — Люстіг ображено знизав плечима. — Коли треба — значить, зробимо. Не заперечуєш, Тедді?

Доки тривала їхня розмова, за рефрижератором став цілий хвіст автомашин. Шофери бігли сюди, аби дізнатися, що трапилось.

— Назад, назад! — закричала до них Тессі. — Їхати далі не можна.

— Одне слово, пошкоджено міст через Атаску! — підпрягся білявий Люстіг. — Гайда, хлопці, через Сан-Клей.

— Дякую! — шепнула Тессі і потисла йому руку. — Я зараз організую вантаження людей, а ти тут пильнуй. Гляди ж, не пропускай нікого!

Вона сіла у свою машину і подалась назад, очоливши колону, а Люстіг посміхнувся і хитнув головою до товариша:

— Отака! Чи бачив?

— Бачив! — відповів той. — Оце організатор — не те, що ти, базікало нещасний! Тобі б у неї повчитися!

— Я в цю мить якраз подумав про це. І про всяк випадок запам'ятав номер. Вона з Дайлерстоуна. Коли дозволите розпочати навчання?

— Досить базікати, Люстіг. Завертай-но краще назад, та станемо біля повороту на Сан-Клей. Тоді вже й справді всі машини їхатимуть туди.

Через кілька хвилин рефрижератор заступив автостраду. Поліцаєві дорожного нагляду, який примчав, щоб ліквідувати пробку, Люстіг довів, що діє з наказу міфічної комісії Сенату, яка нібито щойно поїхала до містечка.

Поліцай відразу ж виставив знак «об'їзд». Усе пішло так, як того хотіла струнка шатенка.

Машина за машиною бігли на Сан-Клей — спочатку дерлись на гору, потім спускалися в улоговину і, нарешті, зникали в ущелині, звідки виривалася бурхлива Атаска. І услід за ними в напрямку санклейської долини повільно сунула чорна запона. Вона вже затягла півнеба, а не посвітлішала й трохи. Тільки стали яскравіші блискавиці, та грім уже не гуркотів, а трахкав різко й оглушливо.

— Страшна буде ніч! — стривожено сказав Люстіг — І боюсь, як би оту дівчинку ураган не застукав десь в ущелині. Скине в прірву.

— Та не повинно б…

Обидва занепокоєно дивилися на гірський хребет, який закривав санклейську долину. У монолітному масиві виднілася глибока розколина, немов слід од удару велетенської сокири. Там ще панувало світло…

— Їде, — стримано сказав Тедді.

І справді: з ущелини, назустріч колоні машин, вискочила рожева цятка, осяяна останніми променями Сонць. Навіть з цієї відстані видно було, що машина мчить з шаленою швидкістю.

— Хвацько їздить бісова дівчина! — захоплено сказав Люстіг. — Дивуюсь, як отой старий сич узяв її за шофера…

Люстіг не спускав очей з рожевої машини. Вона вже піднялась на горб, коли раптом ушкварив такий дощ, що аж темно стало. І одночасно на землю посипалися вогненні стріли.

За кілька хвилин рожева машина зупинилась біля рефрижератора. В її відкритому кузові було повно води.

— Ну, дівчинко, поїхали? — крикнув Люстіг з кабіни. — Лізь сюди, а твою крихітку візьмемо на буксир.

— Стривай, друже… Їхати треба… але в Сан-Клей. Там зчинилася жахлива паніка. Твоя машина врятує багатьох.

Періщив такий дощ, що за крок не було видно нічого. Волосся дівчини, яке запам'яталося Люстігові у вигляді пишної хлоп'ячої зачіски, тепер облипло, звисало некрасивими пасмами. Та й сама вона, мокра до рубця, втратила вираз неприступності й зверхності, почала скидатись на худорлявого підлітка, який злякався і змерз, але не хоче показувати цього.

— Ти розумієш, друже, треба!

Він і сам бачив: справді треба. Але затримка в дорозі позбавить обох шоферів роботи. Ніжні тропічні фрукти доставляють у Дайлерстоун за точним розкладом. Компанії містера Плайв-Ау начхати на всякі стихійні лиха — вона платить неустойку, коли спізниться з постачанням.

— Мою машину кинемо тут. Вона тільки заважатиме.

— Гаразд, — кивнув Люстіг. — Поїхали.

Рожеву «Ластівку» хутенько загнали на територію бензостанції, а важенний рефрижератор тим часом незграбно розвернувся на санклейське шосе.

Спочатку їхали мовчки, тільки обмінялись короткими: «Люстіг» — «Тессі» — «Тедді». Потім Люстіг поцікавився, яким чином професор зумів передбачити катастрофу та чому похопились так пізно.

Дівчина розповіла, як сама знала, і про електронно-обчислювальну машину, і про «критичні точки». Коли вона згадала про атомну бомбу, підступно зірвану на півострові Койтерс, її супутники чудно перезирнулись. А незабаром розмова урвалася. За лясканням грому та шаленим завиванням вітру не стало чути слів.

Припавши обличчям до вітрового скла, Тессі до болю в очах вдивлялась у сиву смугасту імлу і кидала короткі слова команди. Саме отут, перед Сан-Клеєм, стояли поодинокі будиночки, куди вона не встигла заїхати, щоб попередити мешканців про небезпеку.

Дівчина так уважно стежила, щоб не пропустити першого будинку, що й не помітила, як збоку, з-за дощової запони, з'явилося щось страхолюдне, чорне та впало на рефрижератор.

Почувся глухий удар, і машина здригнулась. Пролунав такий зойк, що його було чути навіть крізь гуркіт грому.

— Гальмуй! — Тессі рвонулася до дверцят, відчинила їх. По обличчю їй боляче хльоснули