Рафаелло Джованьолі - Спартак

— Тихше! — вигукнув Спартак, уважно прислухаючись і зупиняючи рухом правої руки своїх соратників.

Справді, слідом за звуками фанфари пролунав голос глашатая. Від імені римського сенату він пропонував заколотникам розійтися й повернутися у свої будки, попереджаючи, що у випадку непокори вони після другого сигналу їх розженуть за допомогою військ республіки. Відповіддю на цю вимогу було потужне й довге ревіння, але оголошення глашатая, немов луна у горах, повторилося багаторазово біля входу у всі двори, де стояли шеренгами гладіатори. Спартак кілька хвилин вагався, збираючись із думками. Потім повернувся до товаришів і голосно промовив:

— Якщо така атака закінчиться вдало, то ми отримаємо мечі, і вони допоможуть нам заволодіти іншими складами в школі й здобути перемогу. Якщо ж нас спіткає невдача, у нас залишиться тільки один вихід для порятунку справи від остаточної загибелі. Старші центуріони обох легіонів вийдуть звідси й повернуться до наших товаришів. І якщо за чверть години вони не почують нашого гімну волі, нехай запропонують усім мовчки повернутися у свої кімнати: це буде знаком того, що нам не вдалося захопити зброю. Ми ж спробуємо дістатися харчевні Ганімеда, озброїмося тим, що трапиться під руку, усунемо всі перешкоди на своєму шляху й, скільки б нас не залишилося в живих — сто, шістдесят, тридцять, — розіб'ємо табір на горі Везувій і там піднімемо прапор волі. Нехай наші брати дістануться туди найкоротшим шляхом, без зброї чи з нею, групами чи поодинці. Звідти почнеться війна пригноблених проти гнобителів. А тепер… уперед!

Він перший увійшов у коридор зі сховищем зброї, і разом з Еномаєм, як вихор, кинувся на легіонерів, начальник яких, одноокий і безрукий ветеран, очікуючи атаки, кричав:

— Уперед!.. Уперед!.. А ну ж, мерзенні гладіатори… Впе…

Але він не встиг закінчити, як Спартак ударив його по обличчю.

Старий легіонер скрикнув і відступив, у той час як солдати робили марні спроби вразити мечами Еномая й Спартака, які з відчайдушною зухвалістю боролися цією дивовижною зброєю, що стала страшною і руйнівною у їхніх руках. Вони наступали на варту, відтісняли її й нарешті відкинули від дверей складу.

У цей час легіонери під керівництвом Тіта Сервіліана й капуанські солдати, розділені на два загони, які очолювали центуріони Попилій і Елпідій Солоний, після повторного звуку сурм рушили одночасно до трьох дворів і заходилися метати дротики у беззбройних гладіаторів.

Це була страшна мить. Під густим дощем смертоносних дротиків беззбройні гладіатори з диким виттям, прокльонами, ревінням відступали до різних виходів з двору і в один голос кричали:

— Зброї!.. Зброї!.. Зброї!..

А злива дротиків не вщухала. Швидкий відступ гладіаторів перетворився на панічну втечу. Почалася тиснява біля входів, штовханина в коридорах, гладіатори мчали до своїх будок, падали, чавили, топтали один одного, в усі кінці школи Лентула линули їхні прокльони, лемент, крики, прохання, благання, стогони поранених і вмираючих.

Побиття гладіаторів у перших трьох дворах і їхня втеча викликали паніку й занепад духу в когортах, що перебували в інших дворах. Ряди гладіаторів швидко скорочувались. Якби була у цих людей зброя, вони могли б боротися й загинули усі до одного або отримали перемогу навіть над двома римськими легіонами. Але без зброї, приречені на побиття, гладіатори не могли й не хотіли залишатися разом навіть і чверті години — кожен думав тільки про свій порятунок.

У цей час Спартак і Еномай пліч-о-пліч з двома іншими товаришами билися, мов леви. Тісний коридор не дозволяв боротися більше ніж чотирьом у ряд, і в короткий час їм удалося відігнати легіонерів від дверей. Енергійно переслідуючи легіонерів, вони незабаром відтіснили противника в атрій, де зібралося більше сотні гладіаторів зі смолоскипами. Одних легіонерів вони оточили, обеззброїли й убили, а інші, з обпаленими обличчями, осліплені, кинулися навтіки. У цей час гладіатори, що увірвалися в коридор, звалили смолоскипи в купу перед дверима зброярні, намагаючись підпалити її й у такий спосіб відкрити доступ до зброї.

Легіонери, виючи від болю, розбігалися, мов божевільні, урізнобіч. Попилій поспішив до школи Геркулеса, кинувся у коридор, де вже зайнялися двері збройового складу, і, зміркувавши, що діяти мечем проти смолоскипів неможливо, наказав своєму ар'єргарду метати у ворога дротики. Ця зброя й тут виявилася настільки вбивчою, що швидко принесла перемогу над мужністю повсталих. Загін Спартака відступив, але через те, що тут були найхоробріші й найсильніші гладіатори, то він відступав, кидаючи в римлян смолоскипи. Гладіатори виймали дротики з тіл поранених і вбитих товаришів і несли цю зброю із собою. Відійшовши в глиб коридору до атрія, дротиками, як мечами, вони запекло змагалися з легіонерами за вихід з коридору. Опинившись разом з Еномаєм і з сотнею гладіаторів у дворі, Спартак побачив гладіаторів, які тікали. За криками і вигуками він зрозумів, що всередині дворів усе скінчено. Залишався лише один шлях до порятунку: вирватися зі школи й шукати притулку на Везувії.

Повернувшись в атрій, він крикнув громовим голосом, який заглушив навіть шум бою:

— У кого є меч, стійте тут і захищайте цей вихід від легіонерів!

Кілька гладіаторів, озброївшись мечами й списами, віднятими у сторожі, стали живою стіною біля виходу, яку марно намагався зруйнувати загін Попилія. Поранений у праву руку й у голову, сам Попилій хоробро боровся в першому ряду.

— За мною! — кричав Спартак і, розмахуючи високо в повітрі смолоскипом, подавав цим знак іншим гладіаторам.

Швидким кроком він разом з Еномаєм попрямував до стіни, що оточувала школу, до того місця, де була вузька й низька зачинена багато років тому хвіртка. Тепер вона могла стати єдиним шляхом до порятунку. Але щоб підпалити її, треба було б не менше півгодини, тим часом переможці, просуваючись по всіх проходах і провулках, не дали б гладіаторам можливості використовувати такі цінні хвилини, а в гладіаторів не було ні сокир, ні молотків, аби виламати двері. Що ж робити? Як відкрити цей вихід?

Усі шукали спосіб, як це зробити. Раптом Еномай, помітивши мармурову колону, що лежала неподалік, крикнув товаришам:

— Найдужчі, уперед!

І негайно сім чи вісім найдужчих гладіаторів вийшли вперед і стали перед Еномаєм.