університеті та богослов’я в Інсбруку (1902–1907) й Відні (1907–1909), де здобув докторат. У 1905 р. був висвячений на священика та призначений префектом духовної семінарії у Львові та референтом у справах еміграції при митрополичому ординаріяті. З 1910 р. був редактором часопису “Емігрант” для українців-емігрантів, відвідував українські осередки в Німеччині, Бразилії, Аргентині та Канаді. У 1912 р. був призначений першим єпископом для українців у Канаді. У 1912–1927 pp. перебував на місії в Канаді, дбаючи за об’єднання церковних громад, організацію нових шкіл та бурс. З початком Першої світової війни він як австрійський підданий виступив із заявою на підтримку Австрії. Однак після вступу у війну Англії та Канади така лояльність єпископа обернулася проти нього. У 1918 р. він був заарештований, але незабаром звільнений через відсутність доказів нелояльности до Канади. У 1919 р. його справою займалася урядова комісія, яка ствердила лояльність єпископа до Канади. Незважаючи на таке рішення, інтриги навколо нього тривали, і в 1927 р. він був відкликаний Апостольською Столицею для звіту про свою місійну діяльність. Повернувшись до Львова у 1927 p., Будка був призначений генеральним вікарієм та крилошанином митрополичої капітули. У 1930–1939 pp. займався розбудовою Зарваниці як відпустового місця. З початком війни у 1939 р. переїхав до Львова; далі виконував обов’язки генерального вікарія, був співсвятителем на хіротонії Йосифа Сліпого. У квітні 1945 р. був заарештований разом з іншими єпископами та членами капітули і в 1946 р. засуджений на п’ять років каторжних робіт і три роки позбавлення громадянських прав із конфіскацією майна. Покарання відбував у Карагандинських таборах Казахстану, де й помер 28 вересня (за іншими даними: 1 жовтня) 1949 р. у віці 72 років. Беатифікований 27 червня 2001 р. папою Іваном Павлом II. Про нього див.: Congregatio de Causis Sanctorum, прот. № 2256, т. 1. Roma 2001, с. 417–490; Осип Бала. Перший український єпископ Канади Кир Никита Будка. Вінніпеґ 1952; І. В. Патарак. Діяльність епископа Никити Будки щодо організаційного становлення “Української Греко-католицької Церкви Канади” // Держава і право 5 (2009) 619–626. ">[233]. Так, що цілий ректорат складався з ректора, двох віце-ректорів, трьох префектів і двох духовників. Разом вісім членів.
Отець-ректор доктор Боцян Йосиф любив науку, був рішучий, але замало мав зв’язку з питомцями і [був] замало реальний. У семінарії викладав часослов, а на університеті помагав отцю-професорові Бартошевському[234] у викладах пасторальної [богословії], катехитики, педагогіки. І о. проф. Бартошевський приготовляв його на свого наслідника. Він вимагав точности і збереження семінарського порядку.
Більше життєвим був о. д-р Яремко, каноніст, який викладав і слов’янську мову. Отець Будка вчив обряди більше практично, і тому лишалося з того багато в пам’яті. Питомці видали були літографічно “Обряди” о. Дольницького[235], одначе за мене вже їх не читали. Отець Яремко був незвичайно приступний в поведенню. Отець-доктор Малицький і отець-доктор Богачевський мало зближались до питомців і мали помагати питомцям в догматиці, філософії і моральній [богословії], а часом відбували з питомцями деякі репетиції. Церковний спів вчив о. Г., а іспити треба було здавати перед о. Дольницьким[236].
Порядок дня був такий: 5.30 вставання, опісля молитви, розважання, снідання і виклади на університеті від 8-ї до 12-ї години, відтак обід, півгодини рекреація, наука, від 4:00 до 4:45 підвечірок і відпочинок. Від 4:45 до 5:00 духовне читання і наука. В неділю о год. 6:30 — конференція, в 7:00 — вечеря, рекреація, точки, молитви і спочинок.
У кожну суботу — Велика Вечірня, а в четвер — Молебень до Серця Христового. Правили отці-настоятелі по черзі. В неділю була все Утреня, в часі Утрені була Служба Божа читана і причастя, а о 10:00 — Служба Божа співана, 15:30 — Вечірня, в 18:30 — конференція. Ранішні та вечірні молитви становили скорочені Повечер’я і Полунощницю.
На прохід ходили у вівторок і в четвер, разом всі або двома групами. У міському парку держано ще медведя. Харч був можливий, тільки снідання були заслабі (булка і чай).
Товариське життя гуртувалося в читальні імени Шашкевича, з рамени якої на вечірних рекреаціях відбувалися відчити і сходини. Серед питомців панував український дух, одначе біля 10 питомців було ще т. зв. “твердих”. У читальні я мав відчит про виступ Шашкевича в Духовній семінарії і його переломову акцію серед питомців, що стало дороговказом для майбутніх десятиліть. Крім того, заложив я був також протиалькогольне товариство, яке числило тоді кількадесять членів.
Коли я ближче так приглянувся життю, то воно замало мене притягало, тому що ціле виховання було спрямоване на сільського душпастиря і майже ввесь загал думав, як оженитися, стати священиком і провадити душпастирську працю. На наукову працю мало звертали увагу. Виклади на університеті також були примінені до того рівня.
Філософію викладав отець Вайс[237] на основі фрібурзького Райнштадлєра
