Джон Едмунд Гарднер - Помста професора Моріарті

— За моїми підрахунками, першої ночі після твого повернення з Америки.

— Кращого часу не може й бути. Гляди, Сел! — Моріарті обережно поклав їй на живіт руку. — Ти носиш у собі мою надію на майбутнє.

Селлі знала — сперечатися не варто. Цю перешкоду доведеться долати, коли настане час і вродиться дівчинка. Зараз Моріарті був надто заглиблений у свої плани помсти, щоб слухати якісь докази чи заперечення і, якщо надії на сина додали йому енергії, вона мала бути, задоволена. З цим Селлі Годжес зійшла вниз, до кухні, поділитися новиною з Бриджіт Спір та вислухати від неї добрі слова.

Берт Спір довів, що він неабиякий організатор, і Моріарті не мав потреби відволікатись на справи клану. Данина надходила систематично і дедалі зростала. Ювелірні вироби з Корнгілл-стріт, усі, крім одного, перебували під надійною охороною своїх людей у Голландії та Німеччині. Спір за допомогою братів Джекобсів умів підтримувати дисципліну та спонукати окремих злочинців до пограбування чи крадіжки.

Кожного тижня Гаркнесс возив Моріарті на побачення із Шляйфштайном. Розумний німець не тільки змирився з власною поразкою, а й своєю поведінкою доводив, що на нього можна розраховувати. Шляйфштайн визнав Моріарті за лідера й дав урочисту обіцянку, що разом зі своїми людьми допомагатиме професорові.

Моріарті, проте, вважав за необхідне й далі тримати Шляйфштайна та його групу на Бермондсі. Лише дозволяв Шляйфштайнові надсилати до Берліна телеграми певного змісту, щоб той мас змогу тримати під контролем тамтешніх своїх людей, а також пообіцяв німцеві товариство Жана Гризомбра, розповівши в подробицях, що робиться, аби той опинивсь у пастці.

— Дуже дотепно, професоре! — сміявся Шляйфштайн. — Цікаво було б побачити його обличчя, коли ви все йому відкриєте. А що ви приготували для нашого італійського приятеля?

— Для Луїджі чи, як його називають, Джі-Джі? Маю намір схопити його відразу за всі ахіллесові п'яти. Кожен має свої вразливі місця, Віллі. Кожен. А в Санчіонаре їх більше, ніж у будь-кого.

— А саме?

— Він дуже жадібний, любить, як і Гризомбр, гарні ювелірні вироби. Любить і жінок, хоча вони швидко йому набридають. Більше за всіх набридла ревнива дружина, Адела. Асконта. Санчіонаре, як більшість його співвітчизників, забобонний. Римсько-католицька церква скористалася з природних рис італійців та іспанців. Ви не повірите, але безжальний злочинець Джі-Джі Санчіонаре все ще виконує свій обов'язок перед матір'ю-церквою з побожністю праведника. Рятівні пункти в його релігії виписані так хитро й тонко, що піддаються тлумаченню лише знавців-законників. Користуючись усім цим, я поверну його до великої європейської злочинної сім'ї. Маю для нього спокусливу наживку.

— Ви кажете, професоре, що всі ми маємо свої вразливі місця? — запитав Шляйфштайн з невинним виглядом, який так часто заводив в оману його жертви.

— Ви не впіймаєте мене цим запитанням, Віллі. — Голова Моріарті ледь захиталася. — Щоб перемагати в нашому ризикованому ремеслі, треба знати свої слабкості й свої вади. Свої я знаю і з ними борюся.

Повертаючись на Алберт-сквер, Моріарті роздумував над своєю власною слабкістю — непереборним бажанням підкорити собі керівників злочинного світу Європи, а Кроу та Холмса принизити й морально знищити. Це бажання іноді ставало таким сильним, що він хапався за все, мов потопельник за соломину.

Крім данини та левової частки від великих і малих пограбувань, на Алберт-сквер регулярно надходили новини майже з кожної вулиці, з чотирьох пивних барів та звідусіль, де тхнуло покидьками суспільства. Велика мережа жебраків, що після вимушеної втечі Моріарті за кордон була занепала, тепер цілком відновила свою діяльність і поповнилася, тож новини спочатку пошепки передавались Бертові Спіру, а потім уже й самому професорові. У кінці січня, наприклад, надійшло повідомлення, що Гризомбр провів два дні в Лондоні й повернувся до Парижа в товаристві низенького, з густою бородою, ексцентричного художника-портретиста Реджинальда Лефтлі. Серце Моріарті співало. Це означало — план зріє, мов яйця під доброю квочкою. Так буває завжди. Досить лише дати пораду, а люди з їхніми слабкостями, бажаннями, пристрастями й химерами зроблять решту.

На початку лютого Селлі принесла ще одну втішну новину.

— Озвалася красуня з дому Ангуса Кроу, — майже недбало почала вона, роздягаючись перед тим, як лягти в ліжко.

— Що саме? — Рука Моріарті затрималась на ґудзику жилета.

— Новина якнайкраща, — всміхнулася Селлі. — Кроу по-справжньому закохався. Гарріет каже, він ледве стримує свої руки, навіть коли поруч дружина.

— Жертва пристрасті. — Професор теж усміхнувся. — Чоловік у такому стані втрачає глузд. Скільки нашого брата постраждало через чиїсь гарні очі, привабливий бюст і солодкий дух жінки.

— Покажи, як це буває, Джеймсе. — Селлі, повільно розстібаючись, дивилася на нього з-під напівопущених повік. — Іди, поки я не дуже розбухла від твого нащадка…

Крім усього іншого, професор знаходив час для карт, більше, ніж будь-коли, працював над гримуванням. Деякі образи давалися вже йому дуже легко. Тепер він міг протягом хвилини прибрати подобу свого покійного брата-академіка — худого, лисого аскета із запалими очима. Але кожного вечора професор працював над тим, що мало стати його найдосконалішим перевтіленням. За зачиненими дверима спальні він, змінюючи свою фігуру й обличчя, на кінець лютого досяг разючої схожості.

7 березня, на день раніше, ніж було сказано Жанові Гризомбру, американець Джарвіс Морнінгдейл та його секретар з великим багажем прибули до готелю «Гросвенор-Гаус». Ніяких посилок чи бандеролей там на американця не чекало, хоча першого ж вечора він прийняв трьох відвідувачів.

Наступного ранку, 8-го, надійшла телеграма з Парижа. Її містер Морнінгдейл отримав за сніданком о десятій годині, в своєму розкішному номері. «Дама бажає вас бачити». Під телеграмою стояв підпис: «Джордж». За півгодини по тому секретар Морнінгдейла залишив готель. Якби хтось прослідкував, то побачив би, що, взявши екіпаж на розі Бакінгем-Пеліс-роуд та Вікторія-стріт, він поїхав до Ноттінг-Гілла і зайшов у будинок № 5 на Алберт-сквері. Приблизно через дві години вийшов звідти, щоб повернутися до «Гросвенор-Гауса», цього разу з довгим, пласким футляром.

Тим часом Джарвіс Морнінгдейл спустивсь у головний вестибюль готелю. Там він сказав черговому, що чекає з Парижа торгівця творами мистецтва, а тому просив би прислати до його номера зо