Лі Чайлд - Нездоланний

– Ви телефонували в поліцію?

– Ні.

– Думаю, слід одразу вас запитати: чому?

– Це буде лише повідомленням про зникнення людини. І це наразі все. Він дорослий чоловік, і немає його лише протягом трьох днів. Вони можуть прийняти нашу заяву, проте все одно не будуть нічого з нею робити. Її одразу відкладуть куди подалі.

– Двісті смертей можуть їх зацікавити.

– Ми нічого не можемо довести. Ми не знаємо, хто, чому, коли, де чи як.

– То я зараз плачу за ваш сніданок тому, що є один тип, про зникнення якого ви досі не повідомили, і двісті смертей, про які вам нічого не відомо?

– Ви платите за наш сніданок, бо отримуєте права на книгу. Скоро ви зможете купити геть усі сніданки.

– Проте цей сніданок поки що вартує більшого, ніж права на книгу. Наразі за права на книгу та п’ятдесят центів я зможу купити собі чашку кави.

Ричер сказав:

– Ви ж науковець. Ви ж повинні розглядати це з наукової точки зору.

– Тобто?

– З точки зору статистики. Чи мови. З краплею соціології на додачу. Плюс глибоке вроджене розуміння людської природи. Подумайте про число двісті. Звучить як гарне кругле число, проте це не так. Ніхто не вживає число двісті просто так. Люди говорять «сотня», «тисяча». Або сотні й тисячі. Двісті смертей у моєму розумінні звучать особливо. Наче реальна кількість. Можливо, заокруглена від ста вісімдесяти чи ста дев’яноста з копійками, проте мені здається, що щось у цьому є. Досить для того, щоб мене зацікавити, наприклад. Як приватного детектива.

Вествуд промовчав. Ричер продовжив:

– Крім того, ми думаємо, що копи вже чули про цей випадок, проте не взялись за справу.

Вествуд кивнув:

– Тому що ви вважаєте, що клієнт містера Ківера обдзвонив геть усіх, починаючи з Білого дому. Включно зі мною.

– Саме із цього нам і потрібно починати. Із клієнта. Нам потрібно почути історію знову, від самого початку, як це зробив Ківер. Тоді, можливо, нам удасться спрогнозувати, що трапиться далі.

– Я отримую сотні дзвінків. Я вже казав вам про це.

– Скільки?

– Безліч.

– І ви всі розмови занотовуєте. Про це ви нам також казали.

– Не надто скрупульозно.

– Ми могли б розгадати ці записи.

– Вам знадобилось хоча б ім’я.

– Я думаю, воно у нас є.

Ченґ поглянула на Ричера.

– Можливо, – сказав він їй.

А тоді він повернувся до Вествуда і продовжив:

– Скоріш за все, це несправжнє ім’я, проте це вже дещо. Ви казали нам, що рано чи пізно ви блокуєте надокучливі дзвінки. Коли люди зловживають вашою ґречністю. Може, хлопця це спантеличило, і він спробував зв’язатися з вами знову під іншим іменем та з іншого номера?

– Може бути, – відповів Вествуд.

Ричер обернувся до Ченґ та сказав:

– Покажіть йому закладку Ківера.

Ченґ витягла папірець зі своєї кишені та розгладила його на столі. Номер, що починався числом 323 та слова: «Материн Спочинок – Малоні».

Вествуд сказав:

– Це мій номер. Жодних сумнівів.

Ричер відповів:

– Ми зробили висновок, що в Материному Спочинку є один тип на прізвище Малоні, який може становити певний інтерес для нас. Але такого чоловіка там немає. Ми в цьому певні. Ми трохи порозпитували людей, проте всі відповіді були якимись непевними. Вони всі сприйняли запитання якось несерйозно та були навіть трохи ним здивовані. То що, як ви втомилися від клієнта Ківера, як там його звуть, тож він вирішив розпочати заново і зв’язався з вами під прізвищем Малоні? А тоді він знову подзвонив Ківерові й сказав йому залишатися з вами на зв’язку, як завжди, для підтвердження даних, але цього разу він попередив, що його справу буде розглянуто не під справжнім іменем, а під вигаданим прізвищем – Малоні? Можливо, ось що означала ця записка.

– Можливо.

– У вас є ще третя версія?

– Я можу це перевірити, – сказав Вествуд.

– Ми будемо дуже вдячні. Ми хапаємося за будь-яку соломинку в цій справі.

– Не дивно. Записи Ківера такі ж погані, як і мої.

– Це все, що в нас є.

– Але навіть у цьому випадку, знаючи про зникнення хлопця та дві сотні смертей, хіба вам не слід було