Галина Сергіївна Лозко - Пробуджена Енея

на його думку, також викривило і поняття смислу життя, адже вся християнська апологія по суті є відреченням від реального життя. Цілий розділ праці присвячений критиці юдаїзму і сіонізму та ідеї “богообраності” як витокових коренів християнства.

Особливу увагу В. Істархов приділяє розкриттю механізмів управління свідомістю людей. Його схема має назву “толпо-элитарная” модель людського суспільства. Натовпом можна керувати з допомогою емоцій (логічне мислення для натовпу недоступне). Це добре знали А. Гітлер і Й. Сталін. Разом з тим, значення натовпу для “властьімущих” важливе, особливо в умовах “демократії”, де людина натовпу має такий же голос, як і академік. Натовп – це їхній електорат, яким можна керувати з допомогою християнських “цінностей”. При цьому якість людини для панівної верхівки не має ніякого значення: чим примітивніша якість людей, тим краще верхівці вдається керівництво, бо психологія натовпу їм відома і механізми управління простіші.

Маса потрібна лідерам, бо відіграє ключову роль у поваленні старої еліти і захопленні влади для нової верхівки. Щоб зробити це руками натовпу, треба посіяти елементарний розбрат між різними станами суспільства, викликати ненависть до старої еліти і прагнення її скинути. Як це зробити? Технології досить прості – інформаційна зброя, що дає змогу занурити народ у псевдоінформаційний простір і викликати фермент невдоволення національною елітою.

Нині ситуація швидко змінюється. Втримати інформацію стає все важче. Таємничі колись знання розгерметизовуються. З настанням епохи Водолія структура суспільства має тенденцію до зміни. Це не означає, що вона перестане мати вигляд ієрархізованої піраміди, але зміняться самі принципи і процедури формування жерців та еліти: люди займуть становище в суспільній ієрархії залежно від своїх якостей та завдяки своїм здібностям і талантам, а не завдяки корумпованим зв’язкам. Крім того, внаслідок розумно встановленої системи освіти та інформації повинна зменшитися доля людей “натовпу”.

В. Істархов приділив певну увагу і короткому огляду язичницьких доктрин, але в першу чергу – з метою показу принципової різниці між етнічною релігією і світовими засобами “зомбізації” людської свідомості.

Помітною постаттю на язичницькому просторі Росії став молодий волхв Велеслав (Ілля Черкасов) – автор кількох книжок, які вже можна вважати справді язичницькою релігійною літературою.

Перша його книга із серії “Основи рідновір’я” починається зверненням до читачів: “Не чекайте, що ми відкриємо вам якесь нове “святе писання” чи закличемо поклонитися стопам якогось нового “пророка” чи “світового учителя”, який один понесе на плечах своїх “тяжкий тягар” Свободи, дарованої Рідними Богами і заповіданої Предками Мудрими кожному, хто має силу прийняти сей Дар. Ми звертаємося не до тих, хто звик бути “приниженими і знедоленими”, але до Мудрих, Здорових і Сильних Людей, які во істину суть – Онуки Дажбожі, достойні спадкоємці Слави своїх Язичницьких Пращурів” [391. 5]. Стиль книги високопоетичний, народна мова насичена багатою символікою язичницьких понять і етнічних цінностей.

На перших сторінках тут подано “Русско-славянский Родноверческий Искон” – своєрідне kredo російських язичників (“Символ Веры-Веды”), який для повного уявлення доцільно навести мовою оригіналу без змін:

“1. Славлю

Единого Рода Вседержителя Неизреченного

Яви и Нави Создателя

Прави Вышней Держателя

Плоти, Крови и Мощи жизни всей Творца и Хранителя

Что во Бел-Боге сберегает

Во Черно-Боге в прах сокрушает

Дабы вновь из праха вознесть!

2. Славлю

Единого Рода Вседержителя Неизреченного

Являющего себя в сущем и вечно Сокрытого

В Родных Богах Запечатленного

Единого в Ликах Всемногих

Во Всемирьи раскрытого

Во каждом сердце Отображенного

Коему в слове и в безмолвии Славу творим!

3. Славлю

Единого Рода Вседержителя Неизреченного

Собою из Себя в Себе Мир-Всемирье Явившего

Предка Предков наших

От коего верви родов земных ведем

С которым во Роде Небесном по смерти воссоединения чаем

Кто Духом своим живит

Силой Своей крепит

Зовом Памяти Родовой направляет

Ему – Стезю нам давшему

Слава вовек!

4. Славлю

Родных Богов, во Всебожьи Родовом сущих

Землю-Матушку, нашу Кормилицу

Предков славных, кои силу Родову

По вервям родов земных

До нас донесли!

5. Чту

Законы Сварога Небесного

Сиречь – Законы Прави Всемудрые

Кои писаны на Алатыре-Камне

Огнем Небесным

Кои в Сердцах наших хранимы

Во слове суетном несказанны!

6. Чту

Промысел Родов во человеке

Богоиспытанье земное

Стезю, что правых правит

И неправых выправляет

Свободу – дар Великий

Меру всякую, в Безмерном положенную

Жизнь Богоданную

Что ни жизнью, ни смертью неисчерпаема!

7. Чту

Волхвов мудрых

Заветы Предков хранящих

По Книге Памяти родовой читающих

Знаки Богов Родных ведающих

Безмолвные Гласы их слушающих и слышащих

Люду простому и знатному

Слове мудрое рекущих

В выборе Стези направляющих

В следовании Правде укрепляющих

Не во гневе, обиде, гордыне

Не в ослеплении безумием

Суды судящих

Обряды справно (с-Правью) чинящих

Богов Родных по Закону Русскому славящих

Всегда Мудрости Вышней и знанию человеческому

Учиться готовых!

8. Чту

Ночь, спутницу Дня

Сам же – за Солнцем следую

Стезею Прави Небесной путь свой земной творя!

(Писано Велеславом, волхвом Русско-Славянской Родноверческой Общины “Родолюбие”, на Родной Земле в месяц листопад лета 1999 от н. х. л. Во славу Родных Богов!)” [391. 11–18].

На мою думку, текст kredo надто розлогий, однак для початкуючих язичників у ньому викладені основні світоглядні засади етнічного віровчення. У цій же книзі друкується рукописний “ізборник” під назвою “Волховник”, який видавався з 2000 р. общинами “Коляда в’ятичів” та “Родолюбіє”. У ньому не тільки розглядаються постаті Богів (Рода, Білобога, Ярила, Велеса, Перуна, Землі-Матері, Лади, Макоші та ін.) та основних світоглядних засад язичництва (Слово про Єдність Всебожжя, Звір – Людина – Бог, Про народження Землі і Неба), але й піднімаються насущні проблеми щодо шляхів відродження віри предків. Наприклад: чи є в Русько-слов’янському Рідновір’ї доктрина перевтілення, чи можливі жорсткі догмати в язичництві, яке має бути ставлення до Велесової Книги, хто є Волхвом і Жерцем Рідної Віри, в чому смисл язичницької обрядової практики, чи необхідний обрядовий слов’янський одяг, якою має бути моральність жерця і рядового общинника, яким має бути ставлення язичника до ворогів та ін. Книга також містить збірник язичницьких молитов для урочистих і щоденних обрядів.

Вочевидь негативним у російському етнорелігійному процесі, з нашої точки зору, є спроба прочитання Велесової Книги А. Асовим (він же – Бус Крєсєнь, справжнє прізвище Александр Барашков), а також його намагання нав’язувати російським язичникам свої власні “канони”, які однак, з кожним черговим перевиданням його книг суттєво міняються. Його праці рясніють значними перекрученнями тексту, який тенденційно подає історію слов’ян, і особливо введення Асовим у російський пантеон вигаданих казкових персонажів (Аса, Асах, Асапет – чи не від них походить псевдонім самого автора? – або Моск, напевно покровитель “московитів”?) замість слов’янських Богів, і одночасне проголошення нібито “ведического” монотеїзму, нав’язування язичникам християнського календаря (який вочевидь відстає від астрономічного) – все це ще в довгому часі буде позначатися на молитовно-обрядовій сфері життя російських язичників.

Багатотисячні щорічні тиражі праць Асова, а також неслов’янске походження їх автора свідчать про певне соціальне чи етнічне “замовлення” профанації язичницької релігії. Російські язичницькі громади неодноразово застерігали А. Асова щодо його фальшування, були навіть судові позови [404.15–16. 68].

“Асовщину” в російському русі відродження рідної віри можемо визначити як “псевдоязичництво”, що