Стівен Девід Левітт - Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі

Так, але не треба поспішати з висновками. По-перше, через те, що середньостатистична чорна дитина має більше шансів походити з родини з низькими доходами та низьким рівнем освіти, розрив між чорними та білими дітьми є річчю цілком реальною: чорні діти й досі отримують гірші оцінки. А ще сильніше, навіть якщо враховувати рівень доходів та освіти батьків, цей розрив проявляється лише через два роки після того, як діти прийдуть до школи. Під кінець першого класу чорний малюк поступається статистично рівному білому. І цей розрив невпинно зростає протягом другого й третього класів.

Чому так відбувається? Це — заплутане й важке запитання. Але одна з відповідей може критися в тому факті, що школа, до якої ходить типова чорна дитина, відрізняється від тої школи, до якої ходить типова біла дитина, а типовий чорний малюк ходить до школи, яка є просто… поганою. Навіть через п’ятдесят років після постанови суду в справі «Браун проти Управління освіти» багато американських шкіл фактично залишаються сегрегованими. Проект «Багаторічне дослідження» охопив близько тисячі шкіл, беручи з кожної по двадцять учнів як піддослідні екземпляри. У 35 % цих шкіл до вибірки не потрапила жодна чорношкіра дитина. Згідно з «Багаторічним дослідженням», типова біла дитина ходить до школи, де навчається лише 6 % чорних; тоді як типова чорна дитина ходить до школи, де навчається приблизно 60 % чорних.

А наскільки поганими є школи, де навчаються переважно чорні? Ні, поганими, як це не дивно, не в тому сенсі, у якому традиційно оцінюється якість шкіл. Щодо кількості дітей у класі, рівня освіти вчителів та співвідношення «кількість комп’ютерів/кількість учнів» школи, до яких ходять чорні та білі, є однаковими. Але типова школа «для чорних» має значно вищий показник тривожних індикаторів, таких, наприклад, як проблеми, пов’язані з бандитизмом, з великою кількістю не-учнів, що вештаються біля школи, а також брак належного фінансування Батьківсько-вчительської асоціації. У цих школах панує атмосфера, яка просто не сприяє навчанню.

Чорні учні навряд чи єдині, хто зазнає негативного впливу в умовах поганих шкіл. Білі діти в цих школах також вчаться погано. Якщо ви забажаєте проконтролювати успішність учнів поганої школи, то побачите, що у початкових класах розриву між чорними та білими фактично не існує. Але всі учні з поганих шкіл — і чорні, і білі, справді поступаються учням із хороших шкіл. Можливо, працівники освіти й дослідники неправі в тому, що так пильно зосереджують свою увагу на чорно-білому розриві в екзаменаційних оцінках; можливо, більш загальною проблемою є розрив між поганими школами і хорошими. Зважте ось на який факт: відомості «Багаторічного дослідження» свідчать, що чорні учні з хороших шкіл не поступаються своїм білим однокласникам, а також чорні учні з хороших шкіл випереджають білих із поганих шкіл.

Отже, згідно з даними, школа, у якій навчається дитина, очевидно, справляє чітко виражений вплив на її академічну успішність, принаймні в перші роки навчання. А чи можна сказати те саме про батьківське виховання? Чи є якась користь з усіх отих адаптованих творів класичної музики на кшталт «Моцарт для малюків»? А з нескінченних, як марафонський забіг, казочок, що читаються на ніч кожного дня? Чи дійсно був якийсь сенс перебиратися до передмістя? Чи справді малюки, чиї батьки відвідують збори Батьківсько-вчительської асоціації, навчаються краще за тих дітей, чиї батьки про цю асоціацію ніколи не чули?

Масштабні дані «Багаторічного дослідження» забезпечують цілу низку кореляцій між особистими умовами дитини та її академічною успішністю. Наприклад, якщо врахувати інші чинники, то стане зрозуміло, що сільські учні зазвичай учаться гірше середнього рівня. Діти з передмість перебувають посередині умовної кривої, тоді як міські діти демонструють вищі за середні результати навчання. (Можливо, це пояснюється тим, що міста приваблюють більш освічену робочу силу, а отже, і батьків із кмітливішими дітьми). Загалом дівчата демонструють кращі оцінки, ніж хлопці, а азіати мають кращі екзаменаційні бали, ніж білі — хоча, як ми вже переконалися, чорні вчаться приблизно так само успішно, які і білі з однаковим рівнем дошкільного виховання та в школах одного рівня.

Тепер, коли ви вже знаєте про регресійний аналіз, узвичаєну істину та мистецтво виховання, розгляньмо нижченаведений перелік із шістнадцяти чинників. Згідно з даними «Багаторічного дослідження», вісім із цих чинників мають сильну кореляцію — позитивну чи негативну — зі шкільною успішністю. Решта вісім начебто до них стосунку не мають. Які чинники, на вашу думку, належать до першої групи, а які — до другої? Зважайте на те, що ці результати відображають лише екзаменаційні бали у початкових класах — показник корисний, але вельми обмежений, бо хороші оцінки в ранньому дитинстві не обов’язково є надійним провісником майбутніх заробітків, творчих здібностей та щастя.

Батьки дитини є високоосвіченими.

Дитина росте в повній сім’ї.

Батьки дитини мають високий соціально-економічний статус.

Батьки дитини нещодавно переїхали в кращий мікрорайон.

На час народження дитини її матері було тридцять або більше років.

Від народження дитини й до дитсадка її мати не працювала.

Дитина мала низьку масу тіла при народженні.

Дитина ходила до підготовчої дошкільної групи.

Батьки дитини вдома розмовляють англійською.

Батьки дитини регулярно водять її до музеїв.

Дитина є всиновленою.

Дитину регулярно лупцюють.

Батьки дитини беруть участь у діяльності Батьківсько-вчительської асоціації.

Дитина часто дивиться телевізор.

Дитина має вдома багато книжок.

Батьки дитини читають їй уголос майже щодня.

А ось вісім чинників, які справді корелюють зі шкільною успішністю:

Батьки дитини є високоосвіченими.

Батьки дитини мають високий соціально-економічний статус.

На час народження дитини її матері було тридцять або більше років.

Дитина мала низьку масу тіла при народженні.

Батьки дитини вдома розмовляють англійською.

Дитина є всиновленою.

Батьки дитини беруть участь у діяльності Батьківсько-вчительської асоціації.