Оля Зубарєва - Наші дракони вбивають нас

Уляна до безтями любила Анему. Це прекрасне місце. Кардинально відмінне від Землі, навіть на найзатишніших куточках якої, панує метушня та людський гам. У країні Драконів, вона купалась в Гармонії і відпочивала душею.

Любов до Анеми поступалася місцем в Уляниному серці лише любові до онуки. Бабуся була без пам’яті від своєї надзвичайно красивої та талановитої Терези. А як вона танцювала! Ніби ангел спускався з небес і помахами крил очищав цю гріховну землю. Вона обов’язково має відвідати Анему, вона зуміє зрозуміти цей світ та багато чому навчиться у нього. Головне, аби про цей намір не дізналася Христина — вона розлютиться.

Розмірковуючи про це, Уляна зрозуміла, що задихається. Їй здалося, що горло хтось здавив холодною слизькою, мов змія, рукою. Хтось відчайдушно намагався втовкти її у самісіньке дно ванної, перекрити доступ кисню, назавжди укравши її мрій. Уляна силкуючись відкрила очі, які нестерпно запекли та защіпали. Через товщу води, Уляна побачила оголені плечі дівчини, рот якої нестримно реготав у неприродно широкій посмішці. Блідість її шкіри можна було порівняними лише з блідістю мерця. Очі без зіниць дивилися у саму душу Уляни, котра намагалась увібрати хоч трішки повітря, який вона сподівалася віднайти у воді.

— Це розплата за те, що ти втрутилась у життя чужого тобі світу, — останнім, що почула Уляна був шалений регіт, від котрого здавалося зараз лопнуть вухові перетинки. Мавка нахилилася і поцілувала вже мертву Уляну у губи, закривши її очі своїм чорнявим волоссям

Медики постановили, що Уляна Франківна втопилася, випадково заснувши, коли приймала ванну.

На найпівнічнішій точці Анеми знаходиться дивної краси озеро. Покрите льодом вона вночі і вдень відображає зорі. Воно оточене соснами. Над ним кричать ворони. У цій частині країни Драконів дуже багато воронів. Ці птахи давно довели свою популяцію на Землі майже до максимально можливої точки, і якби захотіли з легкістю захопили б Землю. А справді, чи помічали ви, як часто небо густою димкою заполоняють ворони. Вони скриплячим голосом лякають ластівок. Пролітаючи мимо людини, зиркають на неї лихим оком. Ось і Анема не уникла їх нашестя. Якщо Червоним Драконам не вдалося підкорити собі Всесвіт, наступними, хто спробує це зробити будуть ворони.

— Кар-кар, — глузували вони з Андрія, закованого у льодовій кайдани, на у самому серці озера.

— Замовкніть, дурні птахи, пам’ятайте, хто вас сюди поселив, і майте хоч крихту пошани.

— Кар-кар. Кар-кар.

— Випустіть мене звідси! Негайно!

— Кар-кар.

— Я наказую звільнити мене!

— Кар-кар.

— Як ти смієш нападати на мене, Анемо, я тебе створив!

— Кар-кар.

— Тебе не існує. Цього озера не існує теж. Мені сниться це.

— Кар-кар.

— Ось зараз я прокинуся, вип’ю кави, піду на пари.

— Кар-кар.

— Я знищу цю повість! Кожну сторінку лезом поріжу на найдрібніші шматочки!

— Кар-кар.

— Я вас прошу, допоможіть! — розпачливо благає Андрій в порожнечу.

— Кар-кар.

— Мені холодно!

— Кар-кар.

— Я хочу додому.

— Кар-кар.

— Хоча знаєш, Андрію, ти заслужив це. Тобі плювати на почуття людей. Ти дуриш голови двом подругам. Якби вони лише не посварилися через це. Якщо це станеться я себе зненавиджу. Я годую Олесю марними надіями. Вона ж прив’язалася до мене. Хоча сама вина, мала дурепа! Зараз я несу справедливе покарання.

— Ні не справедливе, Андрію, ти не винен у тому, що вони не поважають себе.

— Вони довіряють мені. Я їх друг.

— Ти їх не до чого не змушував.

— Я їх обманюю!

— Чому це ти їх обманюєш? Ти не робиш нічого дурного.

— Вони гадають, що я щось відчуваю до них! Я дав їм фальшиву надію!

— Вони самі винні!

— Кар-кар.

— Я заслуговую на це хоч би тому, що, аби зробити собі ім’я в літературних колах, шукаю музу в наркотиках та алкоголі. Насправді ж я не в змозі народити жодної ідеї, ані однісінької глибокої метафори.

— Кар-кар.

— Андрію, вони лише допомагають тобі розслабити мозок. Ти і в тверезому стані пишеш шедеври.

— Не бреши, я пишу лайно!

— Ти занадто самокритичний. Є і гірші поезії та прози.

— Я заслужив на це, — щиро розкаявся Андрій, — але, якщо я колись врятуюсь, я обіцяю стати краще.