Оля Зубарєва - Наші дракони вбивають нас

Золоті Дракони обернулись у блискавкоподібні спалахи і повертаються до Анеми. Коли вони приготувалися увійти до своєї просторової площини, вони відчули як стало неможливо жарко, навіть для Драконів. Шкіра вкривалася опіками та пухирцями, ще трохи і вони запалають як сірники.

— Золоті Дракони! — почав Франк, — це наша вирішальна битва. Зараз ми або збережемо Анему і Землю, аби залишимось в історії, як ті, хто кинули людей, капітулювавши на іншу зірку.

— Ми тебе не підведемо, Франку. У нас вийде, — крикнув хтось з натовпу Драконів, котрих долали старість та сонячна радіація.

— Обіцяємо! — мовила Гелен. ЇЇ голос луною покотився космосом.

— Обіцяємо! — пролунав другий голос.

— Обіцяємо! — загули Золоті Дракони

— Дракони, Сонце наближається. Зберемо усю свою силу і захистимо Анему енергетичним щитом! — скомандував Франк.

Золоті блискавки танцювали кінчиками пальців кожного Золотого Дракона. Вони почали сплітатися у чудернацьку сітку. Золотиста квітка енергії поєднала життєву енергію кожного Золотого Дракона. Сонце наближалося, шкіра Драконів почала шипіти від того, як з неї випаровувались залишки вологи, у той час, як Дракони вишукували у собі останні краплі енергії, вичавлювали її усю до останнього. Золотистий кущ почав розквітати прекрасними квітками. Він заполонив увесь простір довкола Анема. Ще хвилина і Сонце поглине Золотий Край і Драконів, що напівживі тримали оборону. Золотава сітка ставала все щільнішою. Залишилося тридцять секунд. Золотавий кущ міцнів, почав пульсувати. Залишилося п'ятнадцять секунд. Біологічні часи Драконів точно це підказували.

— Нам потрібно більше енергії! — закричав Франк.

— Якщо ми зараз полишимо цю марну витівку, ми ще встигнемо врятуватися! — горлав Наймудріший, але ніхто з Драконів навіть не думав здаватися.

Залишалося п’ять секунд

— Це остання можливість залишитися в живих! — волав Наймудріший, але Дракони його не чули, відшукуючи в просторі скупчення енергії, які могли б їх врятувати.

Сонце невпинно наближалося. Залишилось дві секунди.

— Ви хотіли померти, як герої, а помрете, як дурні! — продовжував репетувати Наймудріший. Дракони не мали сил навіть для того, щоб тримати своє тіло у вертикальному положенні. Ослабленні, вони, мов маріонетки, хилиталися, живлячись лише вірою, яка схоже не чула їх молитов. Золотава сітка, яка оповила Анему, з наближенням Сонця почала прогинатися.

Залишилась одна секунда.

Дракони відчули: сили покидають їх. Вони давно припинили відчувати той неймовірний біль, коли ти згораєш заживо від спеки та радіації. Коли скелет відмовляється тримати тіло. Коли суглоби прогинаються під вагою. Коли на шкірі не залишилося місця, не вкритого пухирцями та облізлими тканинами

Гелен дістає з карману шкіряної куртки невеликого розміру шар, оточений енергією, усередині якого пульсує Улянине серце, так швидко, якби у нього була аритмія.

— Допоможи нам, люба! — кричить Гелен і кидає серце у центр, золотавого куполу, котрий ось-ось почне руйнуватися. Він спалахує такої сили сяйвом, що освічує космос на відстані мільйона світових років. Спалах занурює Золотих Драконів у білосніжність без жодної плямки. Пізніше у їх очах починають кружляти різнокольорові бульбашки так, як це буває, якщо довго дивитися на сонце.

— А я вас попереджав, що ми помремо, — істерив Наймудріший. Оголошуючи думку, котра промайнула у голові кожного Золотого Дракони: я помер?

Коли в очах почало розвиднятися, і Дракони змогли сфокусуватись, вони побачили як сітка вивергаючи, мов вулкан, лаву енергії розростається. Відторгнута енергія перетворюється на чарівної краси золотаві квіти, яких не бачив навіть космос. У мить сітка стискається і зникає у космосі, залишивши на згадку лише красиві цвіти. Сонце оминуло країну Драконів. І незабаром повернулося на свою орбіту, попередньо прогулявшись Чумацьким Шляхом: не даремно ж воно сьогодні покинуло свою домівку.

— Доброго дня, з вами у студії Наталя Шевченко. Цієї ночі на небі спостерігалися великі спалахи світла. «Насса» стверджують, що це було наслідком вибуху зірки, котра розташовувалась близько до Землі. Багато очевидців події стверджують, що цієї ночі спілкувалися з прибульцями. Просимо вас не піддаватися паніці: свідчення про те, що Землю захопили інопланетні істоти безпідставні.

Уляна після насиченого дня, вирішила розслабитися і прийняти ванну. На шостому десятку свого життя вона полюбила бавити себе трав’яними ваннами чи ваннами з рожевої води. Вдавалася взнаки подорож ще у юності до підводного палацу товстуна, котрий живе лише, аби набити своє черево. Проте їй було його відверто шкода: не маючи ні друзів, ні сім’ї, він не мав можливості відчути істинного щастя. Тому не дивно, що змушений був вдовольнятися лише матеріальними благами. Проте вона була вдячна йому за те, що той порекомендував їй рожеву ванну. Зараз лише вона допомагає їй звільнити мозок від усіляких думок і розчинитися у воді та просторі.

У свої п’ятдесят два, вона згадує події юності з недовірою до себе. Іноді їй здається, що через постійну творчість, вона починає втрачати глузд. Проте потім згадує, що впродовж життя регулярно відвідувала Анему, діставала смарагд зі скриньки і впевнювалась, що все це справді було. Іноді ж, бачачи смарагд, вона ще більше починала сумніватися у своєму душевному здоров’ї.