Рафаель Сабатіні - Одіссея капітана Блада

справжню причину її порятунку, хоча ризикував своїм життям, заспокоюючи себе думкою, що Арабелла Бішоп лишилася б задоволена ним, якби була свідком усіх цих подій. Розділ XVI. Пастка

Ця історія з мадемуазель д’Ожерон, звичайно, принесла свої плоди, поліпшивши без того сердечні відносини між капітаном Бладом і губернатором Тортуги. У витонченому кам’яному будинку з вікнами із зеленими жалюзі, який побудував собі д’Ожерон у просторому й пишному саду на схід від Кайона, капітан став завжди бажаним гостем. Борг д’Ожерона капітанові був значно більший, ніж двадцять тисяч песо, які Блад віддав за мадемуазель, — хитрий, жорсткий ділок, губернатор, усіляко показував, яким він може бути щедрим і вдячним. Завдяки його могутній підтримці репутація Блада серед корсарів досягла незабаром свого піку.

Ось чому, коли справа дійшла до розширення флоту для експедиції проти Маракаїбо, що її спочатку запропонував був Левассер, Бладові не потрібно було розшукувати ні кораблів, ані людей, які б пішли за ним. Він набрав п’ятсот авантюристів, а міг би навербувати і п’ять тисяч, якби мав змогу запропонувати їм житло. Так само легко він міг би подвоїти і могутність свого флоту, але він сам вирішив обмежитися трьома кораблями: «Арабеллою», «Ла Фудр» із командою сто двадцять французів під начальством Каузака та «Сант-Яґо», заново спорядженим і перейменованим тепер на «Елізабет» — на честь королеви Англії, чиї моряки принизили іспанців, а тепер капітан Блад сподівався принизити їх знову. Капітаном «Елізабет» Блад призначив Хаґторпа, оскільки той служив колись у військово-морському флоті, і це призначення було схвалене всіма членами піратського братства.

Через кілька місяців після порятунку мадемуазель д’Ожерон — у серпні того ж таки 1687 року — цей маленький флот, після деяких незначних пригод, про які я не буду розповідати, увійшов у велике Маракаїбське озеро й учинив напад на багате місто Мейну — Маракаїбо.

Справа не йшла спокійно, як очікувалося, і військо Блада опинилось у досить складному становищі. Це найкраще пояснити словами, що їх сказав Каузак і ретельно записав Пітт, — словами, вжитими під час сварки, що розгорілася на східцях церкви Нуестра Сеньйора дель Кармен, яку Блад безцеремонно пристосував під кордегардію[13]. Раніше я вже казав, Блад був папістом лише тоді, коли це було йому вигідно.

У суперечці брали участь, з одного боку, Хагторп, Волверстон і Пітт, з іншого — Каузак, через занепокоєння якого вона й виникла. За ними на випаленій сонцем курній площі, подекуди облямованій пальмами, чиє листя мляво поникло через постійну спеку, виріс натовп із кількох сотень диких авантюристів, які належали до обох «партій». Натовп цей поки що стримував своє збудження, прислухаючись до того, що відбувалося серед ватажків.

Каузака, кажуть, ніхто не спиняв — він підвищив різкий, сварливий голос, щоб усі могли чути його безглузді обвинувачення. Як розповідає нам Пітт, він говорив жахливою англійською мовою, і шкіпер навіть не зважувався відтворити її у своїх записках. Одяг Каузака був такий само безглуздий, як і його вимова. Костюм, здавалося, підкреслював його приналежність до піратів і якось смішно контрастував зі скромним вбранням Хагторпа та майже франтуватою вишуканістю Джеремі Пітта. Забруднена, у плямах крові синя бавовняна сорочка Каузака була розхристана, мабуть, щоб охолодити його волохаті груди; за поясом шкіряних штанів стримів ніж і цілий арсенал пістолетів; зі шкіряної перев’язі, перекинутої через плече, звисав тесак. Навколо голови, відтіняючи широке і вилицювате, як у монгола, обличчя, був накручений, немов тюрбан, червоний шарф.

— Чи я не попереджав вас від самого початку, що все йде занадто гладко? — гукав бретонець водночас жалібно й роздратовано. — Я ж не йолоп якийсь, друзі. У мене є очі, є. І я бачу. Ми входимо в озеро і бачимо покинутий форт. Жодної людини. Жодного пострілу. Вже тоді я запідозрив пастку. Це розумів би кожен, у кого є очі й мозок. Так де ж там! Ми йдемо далі. І що знаходимо? Місто, залишене так само, як і форт, місто, з якого люди вивезли всі цінності. Я знову попередив капітана Блада. Це пастка, кажу я йому. Але ми йдемо, йдемо все далі й далі, не зустрічаючи ні найменшого опору — ми йшли, поки не побачили, що вже надто пізно виходити в море, що ми взагалі вже не можемо вийти в море. І знову ніхто не захотів мене слухати. Ви всі розумні і багато знаєте. Боже мій! Капітан Блад не слухав мене і рвався вперед, а ми за ним. Отак дійшли до Гібралтара. Правда, там, нарешті, нам удалося спіймати віце-губернатора та змусити його сплатити великий викуп за Гібралтар[14]. Крім викупу й інших трофеїв, ми захопили ще дві тисячі песо. Але що це таке, скажіть мені? Мовчите? Тоді я вам скажу. Це грудка сиру, грудка сиру в пастці для мишей, а ми просто мишенята. Тисяча чортів на твою голову! А коти?.. О, коти чекають на нас. Коти — це ті чотири іспанські військові кораблі, що стережуть нас біля виходу з лагуни. Боже мій! Ось до чого довела проклята впертість нашого прекрасного капітана Блада.

Волверстон зареготав. Каузак вибухнув люттю.

— О, чорт тебе забирай! Ти ще скалиш зуби, тварино? Ти смієшся! Скажи мені: як ми виберемося звідси, якщо не пристанемо на умови іспанського адмірала?

Від натовпу біля підніжжя сходів долинув схвальний гомін. Єдине око велетня Волверстона страшенно викотилося, і він стиснув великі кулаки, немов збирався вдарити француза, який підбурював людей на бунт. Але це не злякало Каузака. Підтримка матросів додавала йому завзяття.

— Можливо, ти думаєш, що цей ваш капітан Блад — бог і вміє творити чудеса, га? Та чи знаєш ти, що цей капітан Блад смішний з його пихою і його...

Він замовк. Тієї миті з церкви, владно і не поспішаючи, виходив сам Блад. З ним ішов міцний довгоногий французький морський вовк Ібервіль, який хоч і був молодий, але вже встиг зажити слави морського вовка і