Камілла Лекберг - Крижана принцеса

почула, як хтось шарпається. Не дивно, маю сказати. В Андерса завжди вирує життя. Його друзі-п’яниці приходять у будь-який час дня або ночі, інколи до них навіть приїжджає поліція. Але я підійшла до дверей і побачила його у вічко. П’яний як квач, він намагався відчинити двері, але замок мав бути на метр ширший, щоб він зміг із ним упоратись. Зрештою йому це вдалося й він зайшов до квартири. Тоді я почула, що починаються «Інші світи», і поспішила до телевізора.

Єнні нервово крутила пасмо свого довгого волосся. Патрик побачив, що її нігті були коротко спиляні й мали на собі залишки рожевого лаку.

Макс зосереджено порався біля журнального столика, відтак попрямував до Патрика й схопив його за штани.

— На ручки, на ручки! — лепетав він, і Патрик спантеличено подивився на Єнні.

— Візьміть його. Ви йому сподобалися.

Патрик незграбно посадив хлопця на коліна й дав йому свій брелок із ключами, аби той погрався. Малюк зрадів і щиро всміхнувся Патрикові своїми двома зубами, що світилися, наче два рисові зернятка. Патрик усміхнувся йому у відповідь. Йому стало важко на серці: якби все склалося інакше, то зараз у нього на колінах сиділа б власна дитина. Патрик погладив Макса по пухнастій голові.

— Скільки йому?

— Одинадцять місяців. Знаєте, він такий непосидючий.

Обличчя Єнні засяяло ніжністю, коли вона поглянула на сина, і Патрик побачив, як крізь її втому пробивається доброта. Він і уявити не міг, як складно в її віці бути матір’ю-одиначкою. Єнні могла б гуляти зі своїми друзями, а натомість вечорами міняла підгузки й поралася на кухні. Наче демонструючи свою знервованість, Єнні взяла цигарку з пачки, що лежала на журнальному столику, і прикурила її. Вона зробила глибоку затяжку й простягнула пачку Патрикові. Той похитав головою. Патрик мав особливу думку щодо того, щоб курити в одній кімнаті з дитиною, однак Єнні, здавалося, вважала по-іншому. Особисто він не міг уявити, як можна залежати від чогось такого, що пахне так жахливо, як цигарки.

— Він не міг зайти до квартири, а потім знову вийти?

— У цьому будинку така гарна звукоізоляція, що можна навіть почути, як булавка падає на сходовому майданчику. Усі, хто тут живе, достеменно знають, хто й коли приходить додому. Я абсолютно впевнена, що Андерс потім нікуди не виходив.

Патрик зрозумів, що не довідався нічого нового. Йому стало цікаво, і він запитав:

— Якою була ваша реакція, коли ви почули, що Андерса підозрюють у вбивстві?

— Я подумала, що це маячня. Не повірила чуткам.

Вона знову зробила глибоку затяжку й випустила дим кільцями. Патрик змушував себе промовчати й нічого не казати про ризики пасивного куріння. На його колінах сидів Макс і, здавалося, був повністю сконцентрований на захопливій грі з його брелоком. Макс тримав його своїми пухкенькими ручками й час від часу дивився на Патрика, наче дякував йому за чудову іграшку.

Єнні промовила:

— Звісно, Андерс іще той триклятий п’яниця, але він не міг нікого вбити. Він порядний. Часто дзвонить у двері й коли-не-коли просить цигарку. Тверезий чи п’яний, він завжди порядний. Я навіть дозволила йому кілька разів наглянути за Максом, коли йшла до крамниці. Авжеж, лише тоді, коли він був тверезий. Про інше не може й мови бути.

Вона загасила цигарку й поклала її до переповненої попільнички.

— Насправді тутешні п’яниці не становлять аж ніякої небезпеки. Вони лише нещасні ідіоти, які пропивають своє життя. Єдині, кому вони завдають шкоди, — це вони самі.

Єнні хитнула головою, щоб прибрати волосся з обличчя, і знову потягнулася за цигаркою. Її пальці були жовтими від нікотину, і ця цигарка смакувала так само добре, як і попередня. Патрикові здалося, що вона забагато курить, і зрештою він зрозумів, що вже не зможе допитатися в неї ще якоїсь корисної інформації. Макс протестував, коли Патрик підняв його з колін і подав Єнні.

— Дякую за допомогу. Ми, імовірно, ще повернемося до вас.

— Так, я буду тут. Рідко кудись ходжу.

Цигарка зараз тліла на блюдці й димилася прямо в обличчя Максові, який роздратовано кліпав очима. Він досі крутив у руках ключі й дивився на Патрика так, наче закликав його спробувати забрати їх. Патрикові необхідно було взяти їх із собою, а тому він спробував легенько їх забрати, але зуби хлопчика виявилися напрочуд міцними. Патрик спробував трохи сильніше схопити брелок, однак у відповідь викликав незадоволений дитячий плач. Єнні вже звикла до таких ситуацій, тож рішуче вирвала брелок і повернула його Патрикові. Максові це дуже не сподобалося, і він гірко заплакав. Тримаючи брелок із ключами між вказівним і великим пальцями, Патрик витер його об штанину, а потім знову поклав у кишеню.

Єнні та Макс пішли з ним до дверей. Останнє, що він побачив, — сльози, які капали з кругленьких щічок хлопчика. Десь у глибині душі йому стало шкода дитини.

Тепер будинок був для нього завеликим. Генрік ходив із кімнати в кімнату. Усе в будинку нагадувало йому про Александру. Вона любила його й опікувалася кожним сантиметром. Інколи він замислювався, чи вона вийшла заміж за нього не заради будинку. Їхні стосунки стали серйозними тільки тоді, коли він привіз її сюди. Сам же Генрік сприймав Алекс серйозно, ще відколи побачив уперше на університетській зустрічі студентів-іноземців. Висока й сонячна, вона здавалася недосяжною, і це приваблювало його ще дужче. Він ніколи не прагнув нічого так палко, як кохання Алекс. Його батьки були надто захоплені своїм життям, а тому не переймалися його проблемами.

Той час, який не затрачався в них на ведення фірми, вони присвячували нескінченним соціальним подіям. Благодійні бали, коктейльні вечірки, вечері зі знаменитостями. Генрік завжди залишався вдома з нянькою. Спогадів про матір у нього небагато, однак те, що він найбільше запам’ятав у ній, — запах її парфумів, коли вона його цілувала на прощання перед черговою світською вечіркою. У компенсацію він завжди отримував бажане, варто йому лишень було про щось сказати. Батьки купували йому будь-що, однак робили це з такою байдужістю, наче стримано чухали собаку, який потребував уваги.

Тож Алекс була першою в його житті, за кого він сам змушений був поборотися. Вона була недосяжною, а тому й чарівною. Наполегливо, майже щодня, він залицявся до неї: троянди, вечері, подарунки та компліменти. Ані крихти не шкодував. І вона невдовзі погодилася на стосунки, але тоді здавалося, що їй зовсім байдуже. Уже першого літа