Володимир Броніславович Бєлінський - Країна Моксель, або Московія. Книга 3

Казань. «Заснована у другій половині XIII століття».

Не буду згадувати численні міста Поволжя, назви яких московити переінакшили або піддали забуттю. їх багато. Вони були величними і гарними. У 1915 році при розкопках міста Бельджемена «з його руїн було добуто до 15 тис. пудів кісток, 92 вози цегли, 100 пудів мідного брухту, 150 пудів заліза ill пудів свинцю» [56, с. 84].

Однак не варто думати, що хани Золотої Орди освоювали тільки території вздовж Волги і караванних шляхів. Ця думка хибна. Вони закріплювали за собою абсолютно всі землі, особливо північні улуси Орди: сюди на постійне місце проживання відправляли ханських дітей, мурз, а також звичайних аскерів — солдатів.

Саме в землі північних улусів Орди з 1312 року хан Узбек розташував один зі своїх монетних дворів. Послухаймо свідчення російського історика: «Північніше від Бельджемена, на західному березі Волги розкинулося місто «середньої величини — Укек — з гарними будівлями». Укек — одне з найстаріших міст Золотої Орди, було відоме ще Рубруку і славилося соляною торгівлею. Згодом тут був монетний двір ханів. Але після заснування міста Мохші (Наровчат) м. Укек почало втрачати своє значення як центр улусу… (Наровчат) особливо розвинувся на початку XIV ст., коли перетворився на одне з важливих міст Золотої Орди. З організацією монетного двору, в якому з 1312 до 1342 року карбували монети хана Узбека, м. Наровчат перетворилося на важливий улусний центр Золотої Орди…» [56, с. 84].

Як бачимо, у 1312 році майже в центр землі Моксель було переміщено саму столицю держави Чингісидів. У Наровчаті містилося і головне сховище грошей Золотої Орди. Адже «якщо монетний двір переноситься в інше місце, отже, переноситься й адміністративний центр… Сам Узбек також подався на північ… і пробув (там) 8 років… резиденцією новий хан (Узбек) обрав древній Наровчат» [104, с. 38].

Ростово–суздальська і рязанська землі становили ядро території Орди, повністю керувалися центральною ханською владою і були найнадійнішими в державі.

Один лише маленький штрих відразу ж змінив наше уявлення про дійсність Золотої Орди. Московська історична брехня на цьому тлі виглядає вульгарно і навіть смішно.

Російські офіційні, служиві професори та академіки розуміли, що їхня брехня про Московію та її «незалежне життя» поза Золотою Ордою «притягнута за вуха», тому й говорили про місто Наровчат наче крізь зуби і зі здивуванням. Послухаймо ВРЕ (третє видання):

«Наровчат, село (з 1780 до 1926—місто)… У 14 ст. на місці Н(аровчата) існувало золотоординське місто Наручадь, яке, судячи з монет, що в ньому карбували, мало другу назву — Мохші і було улусним центром. Археол(огічні) розкопки проводилися в 20–х рр.. 20 ст. А. А. Кротковим і в 1959–1963 А.Є. Аліховою. Відкриті рештки мечеті, громадських лазень з водогоном, житлових будівель зі системою опалення під підлогою, гончарних горнів; на тер(иторії) мусульманського) кладовища — руїни монументальних мавзолеїв» [18, том 17, с. 253].

Такою була одна із столиць Золотої Орди — Мохші (Наровчат), місто з водогоном і зовнішнім опаленням, з величними мечетями і мавзолеями. Як це вирізняється на фоні напівдикої, з курними хатами Москви ХІІІ–ХУ століть! Ось чому навіть статус міста відібрали в Наровчата, щоби принизити й применшити.

Не думайте, що міста Наровчат (Мохші) і Темников були закладені при Узбек–ханові. Вони засновані раніше. Ось що донесло до нас минуле.

«У фондах колишнього Саровського монастиря, які нині зберігаються в центральному державному архіві Мордовської АРСР, є родовід татарських князів: Сеїд–Ахметових, Адашевих, Кудашевих, Тенішевих і Янгаличевих, які походили від татарського князя Бехана «із Золотої Орди», який «владою Золотої Орди царя володів багатьма навколишніми містами та іншими станищами татарськими і мордовськими»… Відтоді їхні нащадки Сеїд–Ахметови, Адашеви, Кудашеви та ін. «стали володіти вотчинами і землями та оселилися по різних місцях…» Місто Наровчат — Мохші, розташоване на території володінь нащадків Бехана, відоме зі своїх монет, які там карбували від 1312 р., а місто Темников, яке виникло на місці перебування монгольського Темника–десятитисячника, що належав до нащадків Бехана,… бере свій початок з 1257–1259 рр…. Значить, Бехан міг володіти долинами ріки Мокші «владою Золотої Орди царя Батия» [56, с. 95].

Отже, як засвідчили архіви Саровського монастиря, в землі Моксель ще з часів хана Батия сотнями і навіть тисячами оселялися прийшлі татаро–монгольські поселенці і представники ханського роду Чингісидів. Вони володіли своїми «вотчинами» і залишалися володарями тієї землі багато сотень років, з часом влившись у фінський етнос московитів.

Зверніть увагу на той факт, що землею у Золотій Орді володіли «владою Золотої Орди царя». І не інакше! Ось чому московські байки про наділення їх князями будь- кого землею або вотчиною — повний абсурд. Точніше, звичайна побрехенька.

Вдумайтеся, шановні читачі, у ці безсумнівні факти: по всій землі ростово–суздальських князівств ще з часів хана Батия виникають одне за одним татаро–монгольські міста: Темников, Кременчук (на В’ятці), Наровчат (Мохші), Хан–Керман (Касимов), Тула (Тайдула) і, нарешті, Москва. Названо лише ті, які підтверджені достовірними свідченнями. А скільки таких свідчень свідомо знищено! Можна тільки подивуватися, як вони збереглися в Саровському монастирі. Недогледіли!

Як не старалися Петро І та Катерина II знищити сліди своїх справжніх предків, зачищаючи територію імперії від старовинних рукописів та архівів, однак замести їх до кінця не вдалося. Багато збереглося і стало відомим.

Хочу розповісти читачам про «мещерських князів». Відомості про цих князів з роду Чингісхана теж збереглися в колишньому Саровському монастирі. У шістдесяті роки XX століття ці матеріали зберігалися в Центральному державному архіві Мордовської Республіки (м. Саранськ) і до них був доступ.

Послухаймо: «Родоначальник «мещерських князів» Бахмет Усеїнов… «прийшов з Великої Орди в Мещеру, і Мещеру воював, і засів її», закріпивши «мещерські місця» за своїми нащадками… Обдарування Бахмета землею… могло відбуватися… після монгольського завоювання» [56. с, 95].

Ці дані збереглися і в «Оксамитовій книзі», виданій знаменитим М. І. Новиковиму 1787 році. Дуже багато безцінних матеріалів доніс до майбутніх поколінь Микола Іванович Новиков. Катерина II ще в ті далекі часи розуміла цю страшну для імперії ситуацію. Ось чому великого просвітителя запроторили у Шліссельбурзьку фортецю. Московська влада завжди боялася правди.

Щоб читачі повною мірою оцінили значення незаперечного факту приналежності Мещери родові князя–оглана, наведу довідку про Мещеру з ВРЕ:

«Мещера, низинна рівнина, розташована між pp. Клязьмою на півн(очі), Москвою на півд. зах(оді), Окою на півдні і Судогою та р. Колпа на сх(оді), в межах Московської, Володимирської та Рязанської областей РСФСР» [18, том 16, с. 205].

На мещерській землі розташовані міста Москва,