Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

потоку, сотні кубометрів землі, поки не дійшли до каменю, й то дуже твердого. Його розбивали молотами та залізними клинами. Від цієї праці воякам аж шкіра позлазила з рук, а стан погіршувався з кожним днем. До того ж почав падати дощ. Військові уніформи подерлися, підошви від чобіт повідпадали. Більшість повстанців запустила бороди, а Когут твердив, що воші з'їли йому ковнір, Коли б їхні друзі із сотні Громенка тепер їх побачили, то напевно не пізнали б. Колись у Перемищині ці вояки голилися майже щодня і чистили чоботи й однострої. Там ніколи не бракувало на них ґудзика, а тут не залишилося ані одного.

Котрогось дня будівельники підпирали бальками стіну, й цю працю перервав обід. Кожний дістав мисочку юшки із м'яким, напівзіпсованим замаринованим м'ясом, і всі їли мовчки, аж тут сипнув дощ. Чумак виділив шістьох вояків і наказав їм підперти стіну сильніше, щоб мокра земля часом не зсунулася й не зіпсувала будови. Між цією шісткою був призначений стрілець Бук.

- Я не піду, - раптом заявив він.

- Що ви сказали? - здивовано звів брови Чумак. Із такою заявою він в УПА зустрівся вперше.

- Я не піду! - ще раз підкреслив Бук.

- Чи ви свідомі того, що говорите? - різко спитав Чумак і ще раз повторив наказ.

- Я йшов добровільцем до УПА, а не до концентраку! - відрубав Бук.

Він був, може, найбільше заслуженим вояком з-поміж цілої групи, одначе за невиконання наказу його чекав польовий суд. І все ж таки Бук відмовився йти. А дощ уже лив мов із відра, падав на велике дерево, збиваючи із нього напівпожовкле листя, протікав через дах колиби, і великі краплі, трапивши на вогонь, перетворювалися в пару.

Решта вояків не відмовлялася, але до роботи поки що не йшла, дивилася, що буде далі.

Чумак нахмурив брови. Відмова послуху в упівських формаціях була річчю не до подумання, але цей випадок у таких специфічних обставинах треба було взяти до уваги й вирішити розсудливо. В Бука цілковито подерті чоботи, всі мокрі до нитки, й видко, що кожному навіть життя не миле. Але, із другої сторони, послаблення дисципліни, та ще при виконанні особливого завдання, означало анархію.

Подумавши якийсь час і не знайшовши розв'язки, Чумак вліз в яму, до коліна в воду, й почав відносити важкий бальок сам. Він закрив очі, спер свої руки на коліна, що тряслися від важкого тягару, й підставивши плечі, кожним нам'яттям м'язів повільно посував бальок догори. Ще лишалася віддаль біля одного метра, як раптом хтось підняв цього балька наче перце й положив на призначене місце.

Обернувшись, Чумак побачив при праці всіх. Навіть кухар залишив кухню й лопатою розкопував рів, випускаючи воду з великої викопаної ями. Чумак дивився на знайомі обличчя, але тепер усі вони мали болотистий колір, так що важко було кого-небудь розпізнати. Когут пірнув із головою в сіру юшку в одному куті глибше докопаної ями й, вилізши з неї, виглядав наче котлета перед смаженням, що викликало загальний сміх.

Увечері прийшов Галан і приніс деякі новини. Повстанці розпалили дві великі ватри й убрані лише у плащі сушили випрані у брудній воді потоку уніформи, білизну й чоботи. Когут був щасливий і заявив, що сьогодні витопив усі свої воші.

Павук звернувся до Галана й запитав:

- А що там «ОБГ» повідомляє?

- «ОБГ»? Яка ж це установа? - здивовано видивився на нього Галан.

- Хіба не знаєте? - Здивувався Павук і собі. - «Одна Баба Говорила»!

- Це не «ОБГ», а точні вістки, - пересміявшись, продовжував Галан. - Курінь Байди здобув Динів, і в Польщі знову зчинився великий шум, бо відділ УПА відважився на здобуття ще однієї бази, розташованої у ворожому терені.

- О, бачите! - аж підскочив Бук. - Там роблять війну, а ми діри в Карпатах риємо!

Не звертаючи уваги на його репліку, Галан оповідав далі:

- Не знати ще, які є жертви, але здобуття Динова - це великий успіх. Наступ був добре підготовлений. Наші висадили в повітря всі довкільні мости й перервали телеграфічні дроти, а щонайважливіше - забрали два вози ліків, мимо того, що Динів обороняло два ворожі батальйони.

- Шкода, що нас там не було, - промовив Чумак і замислився. Адже в Динові йому довелося прожити кілька років.

- А певно, що шкода, - підтвердив Когут. - Там була б змога зорганізувати собі якісь штани, а тут навіть латки нема де дістати.

- Ходив ти у «срібних» із мішка до двадцятки, то можеш і далі ходити, - додав Павук. Увечері після молитви в денному наказі стрільця Бука покарали чотиригодинною стійкою за невиконання наказу. Пізніше при вогні Бук запитав Чумака:

- Чи зголосите мене до карного звіту?

- Навіщо? Ви вже покарані.

Дощ перестав, одначе слабе осіннє сонце висушувало болото дуже поволі, а ще повільніше посувалася вперед будова шпиталя.

Нарешті одна кімната була накрита метровим шаром землі. Над нею поставили високу дупласту ялицю, що служила за комин. Із гірського потоку допровадили рурами попід землю воду, а відплив її через три кімнати й туалету був дуже зручно каналізований. Маючи практику в будуванні бункерів, а до того перебуваючи раніше в підземному шпиталі, Чумак хотів спорудити цей шпиталь якнайвигідніше.

Підземний шпиталь-бункер на горі Хрещатій, збудований чотою Юрія Борця-Чумака 1946 р.

Одного дня до нескінченої ще цілком кімнати принесли трьох поранених, а з ними прийшла медсестра Зірка й санітар. Чумакові стало досить дивно, як тут можна було приміщувати людей. Адже на випадок облави їх треба обороняти. Під цим оглядом Перемищина, а особливо терен сотні Громенка мав куди краще забезпечення, бо посідав десятки готових бункерів.

Тим часом відділ Хріна і Стаха, яким зараз командував Хрін, зводив майже щодня великі бої, і про нього вороги говорили найбільше. З посиленням інтенсивности боротьби збільшилася кількість поранених, і до нескінченого шпиталю знову привезли трьох. А зараз же після цього одержали вістки, що на цей ліс іде облава. Санітар зарядив перевезти поранених у терен Трикутника, до села Кривого. На місце будови привели двоє коней, і з допомогою будівельної чоти розпочалося транспортування. Тяжче ранені їхали на конях, легше раненим допомагали повстанці йти, а одного треба було нести на ношах.

Перейшли обережно шосе Балигород - Тісна - місцевість, у якій командування УПА заборонило вести будь-які акції, і невдовзі доставили поранених на місце призначення. Цього ж самого дня чота поверталася до своєї колиби, й на одному коні їхав ройовий Шуліка.