Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

Недалеко Тісної, де перехід мусив бути якнайбільше конспіративним, раптом пролунав постріл, і то в самій середині чоти.

Стримавши марш, Чумак побіг уздовж стрілецького рядка, й побачив таке, чого ніколи не сподівався бачити. Кінь, на якому їхав Шуліка, споткнувся, й коли ройовий падав із коня, вистрілив його незабезпечений автомат, а куля пройшла коневі наскрізь через карк. Переляканий Шуліка досить голосно кричав:

- Дайте бандаж! Дайте бандаж!…

Кінь стояв на місці й важко дихав, а через діри з обидвох сторін виприскувала водограями кров. Чумак узяв його за вуздечку й повів у кущі. Зробивши кілька кроків, кінь звалився на землю, а Чумак вийняв пістоль і його дострілив. На Шуліку тілько подивився з докором.

До закінчення шпиталю лишилося кілька днів, і вояків уже не треба було підганяти. Когут безперервно чув під носом пахощі білого перемиського хліба, а Павук мріяв про гарну грубеньку Ксеню.

Почалося маскування шпиталю іззовні. Помили дерева й гілля, щоб ніде не залишилося сліду свіжої землі, накрили поверхню старим листям, посадили багато малих кущиків та удекорували певні місця старими великими пнями, притягненими конем. Укінці все довкола виглядало нас і природно, що, здавалося, тут ніколи не ступала людська нога. А під землею був шпиталь УПА…

- Залишилася ще одна праця, - сказав Мирон. - Ми одержали із Сянока гарний подарунок, і прошу вас допомогти принести його сюди.

Чумак здивувався, що зі Сянока. Таж там, напевно, немає ані одного українця. Багато виїхало на Захід, а решту вивезли й вимордували комуністичні банди. Але дарунком він зацікавився.

Пішли на постачальний пункт і тут побачили багато пакунків та різноманітних речей. Носячи їх до шпиталю й розпаковуючи, повстанці не могли вийти з дива. Вони знали добре про тяжкий стан українців у цьому місті й бачили, що сітка ОУН відповідно забезпечила цей терен у минулих роках. Звичайному спостерігачеві навіть на думку не прийшло б, що тут можуть жити українці. А в дійсності сітка ОУН працювала дуже успішно, й доказом цього стала сьогоднішня достава речей до шпиталю. Були тут матраци, польові ліжка, кухонне начиння, медичне приладдя, багато книжок, ліків, харчів, навіть таких продуктів. як кави й цукру, а також цигарок. І це все робили люди в Сяноці, наражуючи себе на страшну небезпеку.

Це вже не була звичайна стихія, а систематична підготовка до затяжної і завзятої боротьби…

Розділ 22. У ТРИКУТНИКУ

Скінчивши все, повстанці дивилися мовчки на висліди праці рук своїх. Чота вже була готова до відмаршу, як Чумак одержав естафету від командира Рена - будувати другий підземний бункер у Трикутнику. Рушили у цьому напрямі й, минувши Габківці, Криве та Смереки, зупинилися в лісі, біля села Ветлина.

Зовсім близько протікав Сян, який у цьому місці був значно вужчий, зате досить глибокий. На протилежному березі ріки ходили совєтські прикордонники, а навпроти них у згаданому селі заквартирувала чота Чумака. Довкілля позначалося чудовими краєвидами, але неврожайна гірська земля була скупа на дари, й селяни таки добре бідували. Проте вони прийняли повстанців дуже радісно. Місцевий господарчий привів теля й передав чотовому кухареві, який зужив навіть кров, готуючи страву а половину теляти лишив на незнане завтра.

Ввечері, якраз тоді, коли «чумаківці» стригли бороди й голилися, до села прийшла на постій сотня Біра. Всі її вояки були добре умундировані та озброєні. Частина їх походила з Волині й Галичини, а решта складалася з місцевих лемків. Побачивши друзів-повстанців із Перемищини та ще й із сотні Громенка, про яку вони так багато чули, прибулі побратими не могли вийти з дива, чому ці вояки виглядали настільки обшарпано й мізерно. Деякі з них почали дивитись на чоту Чумака з погордою, хоч ніхто не знав і не міг знати нічого про те, що ця чота робила.

Очевидно, по вигляду цієї чоти вояки Біра судили про всіх «перемишлян».

- Чому у вас там така біда? - запитав якийсь педант із портупеєю через плече.

Чумак не чув початку розмови, бо був зайнятий пришиванням ґудзиків до однострою, але згодом почав прислухатися із зацікавленням. Тут грав ролю льокальний патріотизм, тож не диво, що волиняки й галичани вихвалялися перед лемківцями «своїм» тереном і своїм відділом.

Вслухаючись у розмову, Смик лише підморгував, а Бук таки не витримав і запитав по-своєму:

- Слухайте, колего! А як у вас война? Скільки разів цього року ви воювали?

- Три рази! - відповів гордовитий, гарно вбраний педант.

- А медалі вам уже роздали? - запитав Когут, перетягаючи дратву через подертий чобіт.

Від запитання не витримав й Ворон:

- А чому ви не помагаєте куреневі Хріна?

Чумак скінчив пришивати ґудзика і втрутився до розмови:

- Друзі! Ці справи належать до компетенцій командування УПА, а не цього друга. Ви краще говоріть про дівчат.

- Ці аси зі мною на дівки не підуть! - скривився Когут. До хати ввійшов сотенний Бір - поставний, гарно умундирований, дуже ввічливий.

- Слава Україні! - поздоровив присутніх. «Чумаківці» стали на струнко, а Чумак зголосив свій постій на його теремі.

Сотенний Бір запитав дещо про своїх знайомих із куреня Байди, а тоді звернувся до Чумака:

- Чи ви маєте якесь завдання на цьому терені?

- Властиво чекаємо на зв'язок Арпада.

- Добре. Лише завтра вранці відходіть скоріше до лісу. Тут небезпечний терен.

Стиснувши руку Чумакові, сотенний вийшов.

Сотня Біра була дуже велика. Вона нараховувала майже триста вояків і радше скидалася на курінь. У ній було двоє старшин із Визвольних Змагань, але напевно командувати сотнею й відповідати за неї ніхто з них не наважився б. Ранком, біля п'ятої години, ця сотня відійшла до лісу, про що стійковий повідомив Чумака. А його чота далі таборувала в селі, виставивши стійки у сторону лісу й Сяну.

У просторій лемківській хаті, яка служила одночасно за спальню, їдальню, кухню і світлицю, велика напалена піч тримала тепло впродовж цілої ночі. Дідусь спав зі своїм онуком на печі, а другий, менший, лежав у колисці, прив'язаній до стелі. Коли він пробуджувався, дідусь торкав ногою колиску, й розгойданий онучок засипав знову. Що ж торкається повстанців, то вони спали на долівці, вимазаній глиною, на кількох стеблах, як говорив Когут. Деякі з них були простуджені й, коли думали про дальший марш, їх охоплювала дріж. Не хотілося лишати цієї затишної, теплої хати.

Ввечері почав падати сніг, й ударив мороз. Ніч пройшла спокійно, біля восьмої години ранку стійковий збудив кухаря, а решта ще спала, насолоджуючись теплом.

За якийсь час під лісом пролунав постріл, і за кілька