Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

- Швиденько забрати коні й у бойовому порядку відступати до лісу!

Ройовий Шуліка й кілька стрільців миттю випрягли з військових возів коні і разом із запрягом відвели на доріжку. Забравши шість пар важких військових коней, повстанці, дуже задоволені своїми здобутками, рушили до лісу. Але одночасно з цим вони були напружені і чуйні, бо мали певність, що, крім тих кільканадцяти вояків із возами, десь поблизу мусить перебувати велика військова частина ворога.

Чота йшла доріжкою, що вела попри потік у глибокій балці. До лісу лишилося ще із двісті кроків. Але якраз ізвідти, куди повстанці прямували, посипалися ворожі постріли, й у чоті виникло хвилеве замішання.

- Вогонь! І бігом до лісу! - рикнув Чумак.

Повстанці мали щасгя, бо доріжка звертала до потоку, а за маленьким містком уже починався густий ліс. Смик й амуніційний Каня бігли останні. Нарешті всі опинилися в лісі, й лише коні, залишені упівцями та перелякані стріляниною, ганяли по полю.

- Дякувати Богові, - сказав захеканий Чумак, - що ця доріжка звернула до лісу!

- А ворог дурний, мов ціп, що її не загородив! - додав Каня.

Маршуючи в бойовому поготівлі й дуже обережно, чота прийшла до села Волі Мигової, а ввечері інший зв'язковий завів Чумака до командира Рена. Його Чумак бачив минулого року, коли він відвідував підстаршинську школу. Зараз командир Рен дещо постарів, і навіть голос у нього трохи змінився. Зголосивши свій прихід, Чумак склав звіт також і про сьогоднішній бій.

- Ех, ви, перемиська батярня! - змружив очі командир Рен. - Щастя, що не втратили людей! - Він розпитав про стан чоти, а тоді продовжував: - На протязі кількох останніх днів ми мали тут велику ворожу облаву. Командир Хрін за той час звів успішний бій із ворогом біля Буківська, й зараз ворожі сили туди підходять. Скоро матимемо докладні інформації про все, і якщо терен буде спокійний, ви підете із другом Мироном будувати шпиталь. Під час праці заховуйте максимальну обережність і не пускайте друзів до сіл!

Попрощавшись із Чумаком і Мироном, він відійшов у супроводі своєї охорони.

Розвідка донесла добру вістку, що ворог залишив ці терени, й чота, повечерявши в селі Волі Миговій, відійшла на призначене місце. Всі спали на досить грубому матраці з листя, біля маленького, але дуже шумкого потічка, який, стікаючи з високої гори, творив цілу низку водоспадів. Повстанців збудило тепле осіннє сонце, що пробилося крізь конарі дерев.

Мирон із санітарного відділу стояв із Чумаком на другому боці потоку, показував жестом руки в усіх напрямках і щось оповідав. Потім обидва розглядали якісь рисунки, й Чумак водив пальцем по папері, а палець Мирона вказував то на горішню, то на долішню течію потоку.

Обуджена чота милася в потічній воді, а деякі повстанці навіть голилися, хоч добре знали, що на протязі двох місяців не побачать жодної дівчини. Стрілець Скупий - так називався чотовий кухар - уставляв баняки біля потоку, під розлогим деревом, а призначений до помочі йому вояк маскував кухню гілляками. Галан - зв'язковий поміж господарчим відділом, Мироном і Чумаком - пішов із ройовим Шулікою й кількома повстанцями на постачальний пункт. Сюди в густі кущі були довезені харчі і знаряддя, а звідси їх носили до місця постою чоти.

Невдоволений стрілець Бук поклав на землю кілька лопат, потім єхидно сказав до Чумака:

- Що це? Робочий батальйон?… Невже для цього треба було стягати людей аж із Перемишля?…

Після сніданку Чумак зробив збірку. Він уповні здавав собі справу із важких завдань, які покладалися на чоту, але не знав, звідки має почати. Чи давати без ніяких пояснень, чи перед тим пояснити причину їхньої присутности тут?… Осторонь на палатці лежало кілька вівсяних паляниць, які в цих сторонах називали хлібами, а біля них досить велика кількість джаганів, лопат і сокир. Повстанці зиркали то на ці «хлібини», то на знаряддя, то на Чумака.

Перший відізвався Когут:

- Друже командир! Для цієї акції не шукайте гарних слів, а доброго нагая!…

Всі засміялися, а найголосніше розреготався Мирон. Чумак же далі роздумував над тим, що має сказати воякам. Багато з них уже мали за собою чотири роки служби при УПА, і підхід до них, як до новаків, був би помилковий, а то й неправильний. Про ідею говорити їм немає потреби, бо це такі хлопці, котрі у випадку поранення дострілять себе, щоб не потрапити до рук ворога й під тортурами не зрадити друзів. Укінці Чумак щось вирішив, наказав сісти й закурити, а тоді почав:

- Друзі! Вислання нашої чоти на віддаль понад сто кілометрів для будови цього шпиталя було подумане із причин конспірації. Ми мали ввійти сюди із зав'язаними очима, а після закінчення будови так само відійти. Але вчорашня ворожа облава все змінила. Тому не старайтеся запам'ятати це місце й пам'ятайте, що підбір нашої групи доказує про велике довір'я до нас. Тут перебуватимемо щонайменше два місяці, й упродовж цього часу нікому не можна буде виходити з табору без мого відома. Працюватимемо всі що черзі. На випадок переходу льокальних частин УПА всі стійкові мусять сховатися в кущах. Тримайте добру конспірацію й не розкидайте ніде паперів чи недопалків. Придбайте сухих дров для кухні, щоб не було диму. Дальші накази будете чути кожного ранку після молитви. Сьогоднішнім завданням є спорудження якоїсь колиби для нашого вжитку та забезпечення кухні. Чи є запитання?…

Гумору в повстанців не бракувало ніколи, тож Павук зараз же запитав, чи можна дістати кілька днів відпустки, а Когут хотів до джагана пару рукавиць, бо, мовляв, його руки заделікатні до такої праці.

Зрозумівши жарти друзів, Чумак усміхнувся, відійшов набік і почав переглядати пляни будови.

На другий день чотири стійкові вартували довкола табору, а в його середині йшла завзята праця. Зробили виміри на дві великі кімнати, кухню, магазин і туалет. Одна кімната мала вимір 7x9 метрів, друга - 6x5, третя - 4x3, а для туалету призначалося місце недалеко потоку. Велику увагу звернули на маскування, використовуючи для цієї мети поблизькі дерева, пні, корчі. сухе листя тощо.

Одні копали землю, другі носили з виселеного села Лубень бальки, а відпочинок фактично був лише на стійці. Один раз на тиждень господарський відділ привозив харчі й інші потрібні речі, лишаючи їх між кущами й не знаючи, для кого вони призначені. Важка і клопітлива праця тривала дванадцять годин щодня. Гору розкопали й вивезли з неї вниз, до