Жоржі Амаду - Капітани піску

серці. Увесь час ніч. Дора повільно конає в нього перед очима. Жоан Здоровило поряд із нею, відокремлений гратами. Професор і Тичка плачуть. Він спить чи прокинувся? Страшенно болить живіт.

Скільки часу ще триватиме ця пітьма? Й Дорина агонія? Сморід від параші нестерпний. Дора конає на його очах. Невже помре й він?

Поряд із Дориним обличчям з'являється директорове. Невже він прийшов катувати її перед смертю? Скільки часу вона протягне? Педро Куля благає, щоб вона померла зразу, зразу… Так буде ліпше. Тепер прийшов директор, він прийшов, щоб збільшити його муку.

Він чує його голос:

— Вставай!.. — і відчуває штурхан ногою.

Він розплющує очі. Тепер уже Дори немає. Він бачить лише розтягнене в усмішці директорове обличчя:

— Побачимо, чи будеш ти тепер поступливіший. Він не може дивитися на світло, що падає з вікна.

Померла Дора чи ні? — думає він і валиться додолу.

Знову кабінет директора. Той дивиться на нього з посмішкою:

— Сподобався апартамент? Більше не закортить красти? Я вмію провчити, зламати хлопців.

Педро Кулі не впізнати, він худий, як тріска, обличчя позеленіло від розладнання шлунка. Тут же в кабінеті педель Фаусто, чий голос він не раз чув під дверима карцеру. Цей здоровань такий самий кат, як і директор.

— Куди його, до ковальської майстерні? — запитує педель.

— По-моєму, краще на цукрову плантацію. Копати землю. — Директор заходиться реготом. Педель догідливо вторить йому.

Директор, пересміявшись, нахмурюється:

— Але дивися за ним. Це добрий фрукт. Однак я його приборкаю…

Педро Куля мужньо витримує його гострий погляд.

Педель штовхає арештованого до порога.

Поки його ведуть, Педро Куля уважно оглядає приміщення колонії.

Посеред двору перукар обстригає Педро наголо. Він бачить, як білявий чуб падає додолу. Йому дають штани й піджак із синьої матерії. Він перевдягається. Педель веде його до ковальської майстерні.

— Є великий ніж? А серп?

Він передає це знаряддя Педро Кулі. Вони йдуть на плантацію цукрової тростини, де працюють інші хлопці. Того дня Педро такий кволий, що ледве тримає ножа. Тому наглядачі б'ють його. Він нічого не говорить.

Увечері, в черзі, він озирає всіх, намагаючись знайти того, хто розмовляв з ним і давав сигарети. Вони піднімаються сходами в спальню на четвертому поверсі. Спальню влаштували навмисне так високо, щоб нікому не заманулося тікати. Двері зачинені. Педель Фаусто мовить:

— Христосику, катай молитву.

Рожеволиций хлопчик читає молитву. Всі повторюють і хрестяться. Після «Отче наш» і «Богородиці», які він проказав гучним голосом, незважаючи на втому, Педро валиться на койку. Його чекає брудна ковдра. Постільну білизну міняють раз на місяць. Ця постільна білизна — лише простирадло й пошивка на твердій, як камінь, подушці.

Він уже заснув, коли хтось потермосив його за плече.

— Ти Педро Куля?

— Ага.

— Це я пригощав тебе сигаретами.

Педро подивився на мулата, що стояв біля койки. Йому, мабуть, років десять.

— Вони приходили ще?

— Щодня приходили. Вони хотіли тільки довідатися, коли ти вийдеш із карцеру.

— Скажи їм, що я працюю на цукровій плантації… Скільки часу я пробув у карцері?

— Тиждень. Один уже там помер.

— Хлопець пішов. Педро не запитав його імені. Єдине, чого йому хотілося, це спати. Але деякі хлопці походжають між койками, голосно перемовляються. Педель Фаусто виходить із своєї комірчини:

— Що за галас?

Мовчанка. Він плескає в долові.

— Устати.

Обводить усіх поглядом.

— Ну, що за базар?

Мовчанка. Педель протирає очі, ходить між койками. Величезні дзигарі на стіні показують десяту годину.

— Ніхто не скаже?

Мовчанка. Педель скрегоче зубами:

— Тоді всі простоять годину на ногах. До одинадцятої. І перший, хто спробує лягти, опиниться в карцері. Зараз карцер саме пустує…

Тишу порушує хлоп'ячий голосочок:

— Сеу педель…

Це малюк з жовтуватим личком.

— Говори, Енріке…

— Я знаю хто…

Всі очі спрямовані на нього. Фаусто заохочує викажчика:

— Говори, говори.

— Це Жереміас, він ходив чогось до Берто.

— Сеу Жереміас, сеу Берто!

Обидва хлопці скочили зі своїх койок.

— Ану в куток! До півночі. Інші можуть лягти. — Він ще раз подивився на всіх. Покарані стояли в кутку.

Коли педель іде до себе, Жереміас свариться на Енріке кулаком. Інші обговорюють пригоду. Педро Куля спить.

У їдальні, коли вони вранці пили рідку каву й жували тверду галету, сусіда по столу озвався до нього:

— Ти ватажок капітанів піску? — Він говорив дуже тихо, майже пошепки.

— Так, я.

— Я бачив твій портрет у газеті. Молодець! Але тобі, видно, добряче перепало. — Він жує галету, дивиться на змарніле обличчя Кулі. — Ти залишишся тут?

— Драпану.

— Я теж. У мене є план… Коли я втечу, зможу пристати до твоєї ватаги?

— Зможеш.

— Де твоя нора?

Педро Куля недовірливо позирає на нього.

— Ти можеш знайти нас щовечора на Кампо Гранде.

— Ти що ж, гадаєш — я розпатякаю?

Педель Кампос плескає в долоні. Всі підводяться і розходяться по майстернях і на плантації.

Надвечір Педро Куля побачив Безногого, що проходив вулицею. Побачив і педеля, який проганяв його.

Покарання… Покарання… В колонії це слово Педро Куля чув найчастіше. За всяку дрібницю били, арештованих карали карцером. Ненависть наростала в душі кожного з них.

На краю плантації він зумів передати Безногому записку і на другий день у заростях цукрової тростини знайшов вірьовку. Напевне, її поклали туди вночі. Це був моток тонкої міцної вірьовки. Вона зовсім нова. В моток засунутий кинджал, який Педро заховав у штани. Ось тільки пронести моток до спальні було дуже непросто. Втекти удень не можна, наглядачі їх стережуть дуже пильно. Він не може пронести моток в одежі, вони, безперечно, помітять.

Але от зчиняється колотнеча, Жереміас нападає на педеля Фаусто з ножем. Інші хлопці теж кидаються на нього, але прибігає гурт наглядачів з канчуками. Вони лупцюють Жереміаса. Педро засовує моток вірьовки під піджак, відчиняє двері до спальні. Один педель спускається сходами з пістолетом у руці. Педро зачаюється за дверима. Педель поспішає мимо.

Педро ховає вірьовку під матрац і повертається на плантацію. Жереміаса відправили до карцеру. Педелі перераховують хлопців. Ранулфо й Кампос вирушили в погоню за Агостіньо, котрий переліз через загорожу під час бійки. Педель Фаусто з пораненим плечем пішов до медпункту. Очі в директора блищать від люті.

Педель, який рахує хлопців, запитує Педро Кулю:

— Ти де пропадав?

— Пішов, щоб не лізти в бійку.

Педель дивиться на нього недовірливо, але відходить. Ранулфо й Кампос вертаються з Агостіньо. Втікача луплять перед очима всіх. Потім директор каже:

— Посадіть його в карцер.

— Там уже Жереміас, — відказує Ранулфо.

— Хай сидять удвох. Там вони зможуть побалакати. Педро Куля здригається. Як