Володимир Володимирович Сядро - 1000 фактів про Україну

цієї народної поетеси. Серед них найпопулярнішою є «Грицю, Грицю, до роботи», яка присвячена коханому дівчини – гарному, але невірному парубкові. За переказом, парубок зрадив Марусю та насміявся з її щирого почуття. Дівчина не витримала наруги та отруїла його. За цей злочин її засудили до страти, але за наказом гетьмана Б. Хмельницького помилували.

* * *

Коріння української белетристики було закладено в XVII столітті полемічними та повчальними творами Герасима Смотрицького, Костянтина Острозького, Івана Вишенського, духовними повістями, поезією та драматургією Мелетія Смотрицького, Феофана Прокоповича, Данила Туптала (Дмитра Ростовського) та Лазаря Барановича.

* * *

Найвидатнішим українським письменником XVIIІ століття був мандрівний філософ Григорій Сковорода (1722–1794). Його перу належать численні вірші, байки, пісні, псалми та філософські трактати. Кращими його художніми творами є поетичні збірки «Сад божественних пісень» та «Байки харківські». Їх було написано староукраїнською, церковнослов’янською та латинською мовами. Жодну з книг Г. Сковороди не було видано за життя. Та це не заважало друзям, учням і тим, хто після нього вчився в Києво-Могилянській академії, називати його «своїм Піфагором», «українським Сократом», «степовим Ломоносовим» чи «харківським Діогеном». За свідченням історика М. Костомарова, мало кого можна згадати, хто б так пам’ятав та поважав український народ. В пам’ять про Григорія Сковороду в селах Чорнухи (Полтавська область) та Сковородинівка (Харківська область), Переяславі-Хмельницькому (Київська область) відкрито меморіальні музеї; встановлено численні пам’ятники роботи видатного скульптора І. Кавалерідзе в Лохвиці, Сумах, а також у Києві перед будівлею Києво-Могилянської академії. Портрет великого поета та філософа зображено на купюрі найбільшого номіналу української національної валюти – 500 гривень.

* * *

Такою ж пошаною та повагою користується родоначальник української літературної мови Іван Петрович Котляревський (1769–1838), автор найпопулярніших в Україні творів – поеми «Енеїда», п’єс «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник». «Енеїду» недаремно назвали «енциклопедією українського життя»: в ній не тільки широко представлено побут козаків-запорожців, поміщиків, чиновників та простого люду, народні повір’я та звичаї, але і традиційна кухня. Поет згадує тут більшу кількість страв, ніж описано у популярній спеціалізованій кулінарній книзі М. Марковича, виданій у 1860 році!

Іван Котляревський

* * *

Хто не знає відомої «Конотопської відьми» або іскрометних п’єс «Шельменко-денщик» чи «Сватання на Гончарівці»? Ці та багато інших творів написані основоположником української художньої прози Г. Квіткою-Основ’яненком (1778–1843). У них гумор переплітається з гострою сатирою, фантастика з реалістичним зображенням українського життя XVIIІ-ХІХ століть. Та все-таки в історію української літератури Квітка-Основ’яненко увійшов передовсім як письменник-сентименталіст, який тонко зобразив перипетії жіночої долі.

* * *

Мало кому відомо, що вірш «Очи черные, очи страстные», який став пізніше романсом, що отримав народне визнання, був написаний поетом Євгеном Гребінкою (1802–1848). Багато його ліричних творів писалося російською мовою, а ось байки, що склали основу його творчості, – тільки українською.

* * *

Про літературну творчість Василя Яновського-Гоголя (1777–1825), батька видатного письменника Миколи Гоголя, нині відомо небагатьом. До нашого часу «дожила» тільки одна комедія цього автора – «Простак, або Хитрощі жінки, перехитрені солдатом». Незважаючи на те, що цей твір близький за сюжетом до п’єси Котляревського «Москаль-чарівник», він приваблює жвавістю дії, народним гумором та безпосередністю персонажів.

* * *

Незважаючи на те, що у незалежній Україні творчість Миколи Васильовича Гоголя (1809–1852) входить до шкільної програми із зарубіжної літератури, не згадати про нього неможливо. Важко погодитися із тим, що автор «Тараса Бульби», збірок повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Миргород» та ще багатьох творів української тематики, який народився на Слобожанщині, не має жодного стосунку до української літератури. Проте сам письменник в одному зі своїх листів 1844 року писав: «Скажу вам тільки одне щодо того, яка в мене душа, хохлацька чи російська. Я сам не знаю, яка в мене душа. Знаю тільки, що ніяк не віддав би перевагу ані малоросіянину перед росіянином, ані росіянину перед малоросіянином. Обидві природи щедро обдаровані Богом і, як на те, кожна з них окремо містить у собі щось, чого немає в іншій: явна ознака, що вони мають доповнити одна одну». Чи варто після цього сперечатися щодо того, який з народів має право вважати великого письменника своїм?

* * *

У першому виданні «Кобзаря» Т.Г. Шевченка (1814–1861), опублікованому у 1840 році, було надруковано тільки вісім віршів. До сучасного видання увійшло 228 поетичних творів. Багато з них отримали світове визнання ще за життя поета. Так, відомий французький критик Е. Дюран назвав його поему «Катерина» «геніальним набутком загальнолюдської культури». Однак, за словами Франка, «Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець знову і знову пробуджуватимуть його твори».

Обкладинка «Кобзаря». Видання 1876 р.

* * *

В історії української літератури почесне місце посідає творчість росіянки Марії Олександрівни Вілінської (1833–1907), відомої під псевдонімом Марко Вовчок. Високо оцінюючи самобутній талант письменниці, Тарас Шевченко любовно називав її «зоренькою святою», «силою молодою» та своєю «єдиною донечкою».

* * *

Ціла галерея народних образів належить перу видатного українського письменника-реаліста Івана Нечуя-Левицького (1838–1918). Та сучасному читачеві він відомий у першу чергу як автор повісті «Кайдашева сім’я», наповненої соковитим гумором та сатирою. Окрім того, письменник разом з П. Кулішем та І. Пулюєм як перекладач брав участь у першому повному виданні Біблії українською мовою.

* * *

Образ вродливої сільської дівчини, збезчещеної паничем, відтворений в романі «Повія» видатним письменником Панасом Мирним (1849–1920), є одним з найтрагічніших в українській літературі.

* * *

П’єси відомого театрального діяча, одного з основоположників українського професійного театру Івана Карпенка-Карого (1845–1907), такі як «Сто тисяч», «Хазяїн», «Мартин Боруля», вважаються класичними взірцями української драматургії. Вони досі не сходять зі сцени багатьох театрів. Пробував свої сили драматург і як театральний актор та режисер, тому невипадково його ім’я носить головна кузня акторських кадрів України – Київський національний університет театру, кіно та телебачення.

* * *

Справжнім творцем української мелодрами можна вважати актора, театрального діяча та