Леонід Олександрович Сапожніков - Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової

з Америки до Європи хотів повторити його у зворотному напрямку. Гітлеру він сказав, що це буде чудовою рекламою партії. Проте політ не відбувся: чи то фюрер заборонив ризикувати, чи то просто не дав потрібної суми (партія була ще бідною).

За фюрером по трупах

30 січня 1933 року Гесс одним із перших потиснув руку законно обраному канцлеру Німеччини — Адольфу Гітлеру. З цього дня повноваження Гесса стали надзвичайно широкими. Гітлер зробив його своїм представником в уряді й дозволив створити бюро з дуже різноманітними функціями. Бюро Гесса могло втручатися в діяльність численних міністерств і навіть займалося «культурними зв’язками» із зарубіжними країнами, а насправді — створенням там нацистської «п’ятої колони».

Прийшовши до влади, Гітлер вирішив зробити її абсолютною. Приводом мала стати комуністична загроза. І тут випала чудова нагода: в одному з барів якийсь дивний молодик похвалився, що підпалить рейхстаг. Він виявився голландським комуністом Ван дер Люббе — очевидно, піроманьяком. Провокатори в цивільному допомогли хлюпнути бензину і видали хлопця поліції. Гесс знайшов лжесвідків, які стверджували, що підпал замовили четверо відомих комуністів (зокрема болгарин Димитров). Але суд вирішив, що Ван дер Люббе діяв самостійно, ухвалив йому смертний вирок, а інших виправдав.

А проте 28 лютого старий президент Гінденбург підписав підготовлений нацистами декрет «Про захист народу і держави». Скасовувалася свобода преси, зібрань, недоторканність особистості та житла, таємниця листування. Рейхстаг було переобрано, й нацисти отримали в ньому достатньо голосів, щоб зробити Гітлера фактичним диктатором (нібито тимчасово). Компартію заборонили, понад чотири тисячі комуністів заарештували, і це був лише початок.

У червні 1934 року Гесс отримав від фюрера інше завдання — координувати «Ніч довгих ножів», тобто арешти та розстріли керівників СА. Штурмові загони за минулих років були зброєю Гітлера в боротьбі з лівими, але тепер ці головорізи у брунатних сорочках вийшли з-під контролю. Вони визнавали тільки власне керівництво на чолі з Ернстом Ремом і мріяли пограбувати всіх багатіїв, а не тільки єврейських. Їм був близький лідер лівого крила партії Грегор Штрассер, який засуджував Гітлера за союз із капіталістами і вимагав відібрати їхню власність.

Час було поставити СА на місце. Гітлер звинуватив своїх недавніх товаришів у намірі здійснити переворот. Під цим приводом загони СС вбили в ніч на 1 липня понад тисячу відомих штурмовиків, зокрема Рема. Не забули і Штрассера, хоча він уже давно тихо працював у хімічній компанії.

Серед убитих було багато відомих мерзотників. Наприклад, обергрупенфюрер СА Едмунд Хейнес, права рука Рема, мав власну в’язницю, де катував політичних та особистих ворогів, часом до смерті. Але вбили його зовсім не за це!

За словами Анастаса Мікояна, Сталін, дізнавшись на засіданні Політбюро про «Ніч довгих ножів», промовив: «Молодець цей Гітлер! Він показав, як треба чинити з політичними противниками!». Мабуть, невипадково знищення старих більшовиків розпочалося того ж 1934 року з арешту Каменева та Зінов’єва. Два диктатори вчилися один в одного...

Війна

Гесс, на відміну від своїх «партайгеноссен», був досить совісною людиною. Участь у брудних справах обтяжувала його сумління, і він, напевне, неодноразово згадував слова професора Хаусхофера: «Руді, політика не для тебе, ти занадто порядний». Подеколи його мучили сумніви, але любов до Гітлера і віра в його геній незмінно брали гору. В документальному фільмі Лені Ріфеншталь «Тріумф волі» мене вразили кадри, де Гесс відкриває після «Ночі довгих ножів» з’їзд нацистської партії. Натхненно й урочисто, майже в релігійному екстазі, він звертається до Гітлера, який сидить у залі: «Ви — це Німеччина!..».

Гесс був причетний до більшості злочинних діянь свого кумира, але коли той 1 вересня 1939 року напав на Польщу, вперше дозволив собі щось схоже на протест — попросився льотчиком на фронт. Він не любив поляків, але розумів, що за них заступиться Англія, яка має з ними угоду, а з англійцями як з арійською нацією бажано жити в мирі. Фюрер сам неодноразово це казав.

Гітлер заспокоїв Гесса: війни з англійцями не буде! Їхній прем’єр Чемберлен боягуз, його французький колега Даладьє теж. Вони довели це 1938 року, здавши Рейху в Мюнхені свого союзника — Чехословаччину.

— Вони не наважаться, Руді, оголосити нам війну, а якщо оголосять, то після розгрому Польщі вона припиниться сама собою. Навіщо їм виконувати зобов’язання перед державою, якої вже не буде на карті!..

У травні-червні 1940 року вермахт поставив на коліна Францію. Англія залишилася самотньою перед Німеччиною та її союзниками, однак не просила миру. Це була заслуга її нового прем’єр-міністра Уїнстона Черчілля. Старий ворог більшовиків, він ще більше ненавидів нацизм (а фюрера — персонально) і вправно підтримував бойовий дух свого народу.

Гітлер наказав готувати вторгнення до Англії з моря і з повітря. Цій операції дали кодову назву «Морський лев». Для її успіху було конче потрібне панування в повітрі, але забезпечити його Герінг не зміг (див. главу «Битва за Англію». — Авт.). І в грудні 1940 року Гітлер поміняв місцями свої стратегічні пріоритети — дав «добро» плану «Барбаросса».

— У цієї тварюки Черчілля, — казав він, — залишився єдиний шанс — домовитися зі Сталіним. Коли російський колос на глиняних ногах завалиться, Англія потрапить у безвихідь!

Великі надії

Гітлер вважав, що дуже швидко впорається на сході. І все ж думка про Черчілля за спиною заважала йому спати спокійно, тим паче що англійці у відповідь на бомбардування Лондона почали бомбити Берлін. Говорячи про Черчілля, Гітлер мінився на обличчі, називав його алкоголіком, жалюгідним солдатом і політиком. З Англією цілком можна було б порозумітися, якби не він та його уряд! Невже не можна їх скинути руками самих англійців?

Можна, казав Гесс. Він сам візьметься за це заради фюрера і перемоги. В Англії чимало впливових персон, аж до членів королівської родини, хочуть союзу з Німеччиною проти більшовиків. «Комунізм, — говорив перший секретар Чемберлена Ракер, — небезпечніший за нацизм: це чума, для якої немає державних кордонів».

Найкращою кандидатурою для переговорів здавався Гессу герцог Дуглас Гамільтон, з яким дружив син професора Хаусхофера Альбрехт. Коли Гамільтон 1936 року приїхав до Берліна на Олімпійські ігри, Гесс завдяки Альбрехту неофіційно з ним познайомився. Вони легко знайшли спільну мову: обидва були завзятими авіаторами. Дуглас прославився тим, що 1933 року вперше пролетів на літаку над Еверестом. Він був герцогом у чотирнадцятому поколінні і впливовою особою при королівському дворі. А до того ж мав у родовому шотландському маєтку злітно-посадкову смугу. Отже, міркував Гесс, до нього можна прилетіти в темряві і після