Сумка Шері - Хтось знайомий, Сумка Шері

заривається обличчям у плече Ґленди — і на мить Ґленда вдячна, що нарешті Олівія не бачить її нажаханих очей. Треба опанувати себе — вона потрібна подрузі.　

Нарешті Ґленда м’яко відсторонює Олівію, щоб подивитися на неї.　

— Олівіє, — каже вона, — я допоможу тобі пережити це.　

Олівія дивиться на неї так, наче тільки подруга не дає їй остаточно занепасти духом.　

— Згода?　

Олівія тупо киває.　

— Ти маєш найняти Полові адвоката. Найкращого, якого ми зможемо знайти.　

Олівія знову киває, майже розсіяно, і шепоче:　

— Що мені сказати Рейлі?　

«Не знаю», — думає Ґленда. Вони не можуть приховувати це від нього.　

— Ми розберемося, — запевняє вона. — Скажемо йому разом. Ходімо, відвеземо тебе додому.　

— Постривай, — каже Олівія.　

— Що?　

Олівія дивиться на неї в розпачі й стишує голос до шепоту:　

— Сказати Рейлі, що він цього не робив?　

Ґленда не знає, як відповісти. Нарешті говорить:　

— Що сказав Пол?　

Олівія відводить очі.　

— Говорить, що він цього не робив.　

— Тоді це й перекажи Рейлі, — промовляє Ґленда.　

Вона саджає Олівію до себе в машину й везе додому. Машина Пола може залишитися тут на ніч — вона повернеться по неї вранці. Від вигляду знайомого будинку, коли вони під’їжджають, у Ґленди серце стискається. Вона з жахом думає, що на них чекає далі. Та вона буде поряд з Олівією, хай там що. Хай як гидко все обернеться. Бо для цього й існують друзі.　

Мабуть, Рейлі гадає, де матір була весь день, похмуро думає Олівія. Вона якось написала йому повідомлення з відділку, мовляв, скоро повернеться. Олівія не знає, де взяти сміливості розповісти йому.

Як сказати синові, що його батька заарештували за вбивство?　

Вона хоче вірити, що все це — жахлива помилка. Поліція помиляється постійно. Але потім згадує плями крові. їх не забути.　

Відчиняючи двері, Олівія чує кроки Рейлі, який поспішає сходами вниз, щоби привітатися. Його обличчя смутніє, коли він бачить її та Ґленду, — видно, що щось не так.　

— Мамо, де ти була? — питає він.　

Олівія хоче захистити його. Але не можна захистити його від цього.　

Усі дізнаються. Вона не зуміє приховати це від Рейлі. У наступні кілька хвилин життя її сина буде розірване надвоє. Щосили намагаєшся робити все правильно, а потім…　

Раптом вона відчуває таку втому, що ледь тримається на ногах.　

— Сядьмо, — каже Ґленда й веде Олівію до її ж власної вітальні, підтримуючи під лікоть, доки та не падає на диван.　

— Що сталося? — лунким голосом наполягає Рейлі. — Де тато?　

— Твій батько в поліції, — нарешті каже Олівія, намагаючись не морщити обличчя.　

Він дивиться на матір у сліпому нерозумінні. Але потім, здається, розуміє — вона бачить, як на його обличчі проступає жах.　

— Його заарештували, — каже вона.　

— Що? — питає Рейлі. — За що?　

— За вбивство Аманди Пірс, — говорить Олівія. Її голос зривається.　

Настає приголомшене мовчання.　

— Це божевілля! — за мить вигукує Рейлі. — Чому? Чому його заарештували?　

Це так важко. Треба сказати йому.　

— Сьогодні обшукали нашу літню хатину. І знайшли… докази.　

— Які докази? — допитується Рейлі. Його обличчя викривлене від емоцій. — Тато її не вбивав! Він її навіть не знав, так? Лише щось бачив, прикривав когось і все. Так він казав.　

їй боляче дивитись, як син бореться з цим. Те, що вона має повідомити йому зараз, здається таким жорстоким.　

— Вони знайшли в хатині плями крові. Зроблять тести й перевірять, чи це кров Аманди Пірс. — Її голос звучить грубим шепотом.　

— Як вони можуть заарештувати його, якщо навіть не знають, чи це її кров? — розпачливо запитує Рейлі. — Вони мусять мати щось іще.　

— Наш молоток зник.　

Знов настає довга тиша.　

Нарешті Олівія промовляє:　

— Твій батько сказав їм, що не робив цього.　

— Авжеж, він цього не робив! — В очах Рейлі стоять сльози.　

Її тіло слабне, коли вона каже:　

— Поліція хоче, щоб завтра ми всі — і Кіт з Адамом теж — надали свої відбитки пальців, бо ми всі бували в тій хатині. Хочуть перевірити, чи є там інші відбитки, яких не можна ідентифікувати.　

Олівія нерухомо лежить у ліжку й широко розплющеними очима сліпо дивиться в стелю, думаючи про свого чоловіка в камері. Ґленда в сусідній кімнаті, лишилася для підтримки. Вона вмовила Олівію прийняти ванну, закинула її брудний смердючий одяг до пральної машини й приготувала всім суп і тости, які здебільшого залишились нез’їденими.　

Олівія поглядає на цифровий годинник на тумбочці. 03:31 ранку. Її думки ходять колами, опинившись у петлі жаху й невіри. Згадує, як того дня Пол телефонував з роботи, сказав, що збирається відвідати свою тітку. Невже брехав? Як вона не зважила на це й увечері дивилася кіно на самоті — обравши фільм, який його точно не цікавив. Як Пол повернувся пізно, коли вона вже заснула, — Олівія гадки не мала, о котрій він прийшов додому. Так працює довіра. Ти не помічаєш таких речей, не береш їх під сумнів, бо гадаєш, що немає приводу. Тепер вона шкодує, що не була менш довірлива, — краще б звертала увагу.　

У що він був одягнений, коли повернувся? Вона гадки не мала, бо спала. Він досі був у своєму офісному одязі? Наступного дня вона точно не зауважила нічого схожого на плями крові на його одязі — таке вона помітила б і запам’ятала, яка б довірлива не була. Якщо він убив Аманду, то, певно, якимось чином позбувся одягу.　

Олівія встає, умикає лампу на тумбочці й починає обшукувати його шафу, продираючись крізь комод. Усі костюми начебто на місці. Але в Пола багато одягу, особливо старих джинсів і футболок. Вона не пригадує нічого, що було б відсутнє. У хаті він також тримає одяг. Щось могло зникнути, а вона необов’язково про це дізналася б.　

Певно, він зустрічався з Амандою. Олівія пам’ятає, як на її очах усі чоловіки вилися навколо Аманди на тому пікніку в парку.　

Кілька сусідів отримали запрошення на барбекю. Усі скинулися по двадцять баксів з родини на хот-доги, гамбургери, мінералку й пиво, і більшість принесла салат або яку-небудь страву. Там був надувний замок і трохи кульок для молодших дітей, а от підлітки здебільшого не з’явилися. Олівія прибирала дозатори з кетчупом і гірчицею й періодично поглядала на людей, які говорили та сміялися, сидячи на білих пластмасових стільцях, розставлених півколом для такої події.　

Вона спостерігала за новенькою, такою собі Амандою, яка нещодавно переїхала на їхню вулицю. Та була просто чарівна й цілком усвідомлювала це. Нащо вона загравала з їхніми, значно старшими, чоловіками?