Неля Ваховська - Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.

30 см завширшки, а нагорі в належній точці зупинитися & висипати вміст тачки до контейнера. Його край перебував на висоті людського зросту —:Або розбіг був заслабкий: і тоді ти загрузав на півдорозі, тачка вислизала з рук, перекидалася, падала з усім вмістом додолу — доводилося повертати, заново згрібати лопатою до тачки весь той непотріб і «гра» починалася спочатку : Або ж розбіг виявлявся засильний : тачка високою дугою врізалася в контейнер, з гримотом валилася на верству уламків цегли & штукатурки, яка вже вкривала дно контейнера — треба було зістрибувати услід за нею, туди, вниз, як у братську могилу. . … при цьому була небезпека вивихнути собі стопи або обідрати гомілки об гострий будівельний брухт; & тоді слід було піднести тачку & зосередини виштовхати її через край контейнера —:викручуючи собі хребет & кистеві суглоби, оббиваючи плечі & ребра, шкіра на руках & долонях репала огидними розривами, проступали перлини крові & просочувалися крізь мучнистий шар бруду, всотувані цементним порохом, перетворювані на пекучу шкоринку. . … При підніманні держаки тачки боляче вдаряли в підборіддя, ребра & скроні — !обережно: !тільки не в очі —; Ніхто не помагав. Усі стояли колом & робили те, що завжди роблять люди, коли власна дупа в теплі & безпеці: витріщалися & тільки й чекали, щоби інші ляпнулися в лайно —:!Оце так видовище, The Basic Fun — :вони розважалися по-королівськи: — Інжинєр всі !розуми пожер, давали недорікуваті поради & либилися. Коли тачка знову опинялася назовні, «гра» починалася ще 1: Та здебільшого вся затія зазнавала невдачі ще й тому, що при забіганні кладка розхитувалася & колесо тачки злітало з неї — тачка разом із усім тим лайном переверталася, падала вниз, гримотіла на землю — ще можна сказати пощастило, якщо сам не полетів услід, не загнав собі товсту як цвях скалку з дерев’яного бруса або не почавив собі яйця не бебехнувся після того всього на тачку не поздирав-позабивав-постирав до крові стегна-коліна-руки. . … — А тоді після 3 чи 4 марної спроби з кола: —А шо вже гниле то гниле !Гей, ану газку додай !келавий— влюбився в ту тачку чи шо. Ше їй між дишла залізь: як бабі межи ноги !не хочш. Увечір буш з нею трахався: А тепер !роби давай. Інжи !нєр. Чи тобі може креслення зробити.

В мене з НИМИ від початку не повелося: —От самі й !трахайтеся. — І я відважив знову наладованій по вінця тачці такого копняка, що вона й справді кецик пролетіла в повітрі : сила з огиди&ненавісті. !Та це вочевидь справило на НИХ враження, хтось присвиснув крізь зуби, бригадир зарепетував: —!ЦЕ ТВОЯ РОБОТА, ТОБІ ЗА НЕЇ ПЛАТЯТЬ, МУДАЧЕ: ТИ !?ГОНИШ. — Без сумніву, він мав рацію, але що найгірше: я зіпсув ЇМ забаву. Зазвичай новачок рано чи пізно з відчаю благав про допомогу : Тоді хтось один вилонювався з кола &, в тій самісінькій манері, як безличний=автомеханік показує дамочці як заводить машину справжній-чоловік, наочно демонстрував новачкові виїзд тачкою до контейнера, звісно ж !бездоганно. —А я поламав правила-«гри», і вони мовчки пішли собі, кожен до своєї сраної роботи. Я відчував, що ця-зграя так просто поламаного кайфу не подарує . . …

З німецької переклав Юрко Прохасько

Вигляд її & кімнати в світлі опівнічних ламп досить пливкий, розмитий, наче я вдивляюся крізь товщу крейдянистої води —; я відчуваю, як моя рука енергійно втирає обличчя. Але цей дотик чуєш не напряму. Здається, він доходить крізь якусь рукавицю аб желейну масу, вчуваєш як обличчя опирається чужорідному тілу, проте без прямого чуттєвого контакту з ним. Попри глибоке занурення в крісло — потреба сісти, лягти, відчути жіночу плоть на своїй — і наче варом знизу вгору жага тут-таки зґвалтувати цю жінку — !Баста !нарешті порішити ці понурі історії !Покінчити з цим ганебним патяканням 1:повз:1го, з пожиранням живих словесних тіл гидючими виделками, з інфекціями від душозапецьканих буквених зубців, алюмінійно-сірих ξ з огидним присмаком тупого металу — !!Баста : кинути себе наче шмат сирого м’яса на цю жінку, вирохкуючи 4 5 звуків як різникξкнур з жирними лапами й сли-ною з писка зробити свою плотську справу —;— твоя кров зі свинцю, твоє тіло камінь: !ЩО К БІСУ МЕНЕ СТРИМУЄ ?!ЩО МЕНЕ СТРИМУЄ ВІД ЦЬОГО. . … — у голові щось на друзки — скроні в лещатах — місток на бездонною прірвою ч: дном є ніч. . … — ще 1 крок ужиття на линві. . … Я залишаюся сидіти, непорушно. Вар стихає.

Проте з перебігу останньої години зростає певність, що зустріч навіть з тією жінкою, на яку ти ще донедавна сподівався усією силою свого бажання, тепер, в контексті твого безнадійного стану, який (ти ж знаєш) не пом’якшає, навпаки, ти ще глибше в нього зануришся, стала Неможливою. Тому що найменша частинка опори, внутрішної стабільності — навіть здатність витримати бодай 1 мить зустрічі—придивляння & доторку до найсвіжішого настрою Іншого й пережити це без відчуття падіння —, бодай ця мінімальна частинка мужності, здається, для тебе вже втрачена —:— Так, наче тебе оббіловано, як на малюнку Вальверде, ти: з жахною комічністю блазня, що вдає з себе театрального героя, ще тримаючи в 1 руці ніж, в другій вже демонструючи збрижену, плюсклу пелерину із власної шкіри, в той час як із кожної пори відкритої плоті беззахисно & без упину з непристойними звуками вивергається кров, перебиваючи навіть твої словесні виверження, і вже в крові захлинається крик, так що залишається лише хльостка комічність булькітливих звуків, недоречний, хибний, Нікому більше незрозумілий потік, схожий на лепет ідіота, що втратив своє Боже=Вілля. А нова шкіра не наросте; аксесуар останніх років — просто гидкий кожух на прохололому молоці. Процес, що закрався майже непомітно, як мох аб: пліснява, а потім шалено розрісся за кілька моїх років у західнонімецькому містечку — далеко від життя цієї жінки —, саме в тому містечку, де ти зрештою зміг відкрити свою адвокатську контору, в нічийному бутті стороннього, новак=чужинець, сам-один перед широкими спинами&сраками кнайпових відступників : товариства стрілків & цехове дрантя, !двадцять товариств на двадцять тисяч по-католицьки=гарантовано безсмертних душ: в центрі цього розхваленого іншими примусу до самосвідомості, що багато в чім завдячує своєю стійкістю економічним додаткам великих газет; посеред нахабства & пихи влаштованих штатних працівників, що захищають такий стан крадіжками—&—зарубками, а якщо треба, то навіть всупереч власному балансу —:натомість Всім=іншим із мистецько&культурних-смаків, відколи Його ціна зросла, володіють все менше Людей, хіба що здоровий молодняк-завсідник мий-є наррод дурі