Axolotl - Скривавлена зоря, Axolotl

Бальдр зробив крок вперед.

— Вона не твоя.

Шепіт затих.

Тінь застигла. А потім…

Темрява почала розчинятися.

Вона зникала, відступала назад у ніч, залишаючи після себе лише холод і важке відчуття, що це було лише попередження.

Локі мовчки зачинив двері.

Астрід ще хвилину дивилася на них, ніби боялася, що щось прорветься назад.

— Що це було?.. — її голос здригнувся.

Сігюн підійшла ближче.

— Він ще не може тебе забрати. Але якщо ми не знайдемо відповіді швидко… наступного разу він не прийде просто попередити.

Локі провів рукою по обличчю.

— Отже, доведеться відвідати Відуна.

Астрід перевела подих.

— І що, нам треба йти зараз?

Локі усміхнувся, та його усмішка була жорсткою.

— Боюся, часу чекати у нас більше немає.

Вітер знову завив за вікном.

Астрід більше не була впевнена, що вийде з цієї ночі такою ж, як раніше.

Астрід відчувала, як її серце ще гупало в грудях, коли Локі, не кажучи ні слова, почав складати речі. Його рухи були чіткими й точними, але в цій рішучості ховалася напруга. Він не жартував—а це означало, що ситуація справді серйозна.

— Ми вирушаємо негайно? — запитала вона, стискаючи пальці на кулоні.

Бальдр кивнув, хоча в його очах було щось схоже на небажання.

— Якщо той, хто краде спогади, прийшов уже зараз, це означає, що ми привернули його увагу. Він не залишить нас у спокої.

— Як він узагалі знайшов нас? — Сігюн підняла погляд на Локі.

Той недбало знизав плечима.

— Хтось, можливо, занадто голосно говорив про нього. — Він багатозначно глянув на Астрід.

— О, то тепер це моя провина? — вона сердито схрестила руки.

Локі примружився, ніби щось обмірковував.

— Ще не вирішив.

Астрід уже хотіла відповісти, коли щось змусило її замовкнути.

За вікном знову було чути вітер, але тепер він здавався... іншим. Важчим. Глибшим.

— Ми не самі, — шепнула вона.

Бальдр швидко погасив вогонь у каміні.

Локі, рухаючись безшумно, підійшов до дверей і припав до них вухом.

Кілька секунд—тишина.

А потім…

Кроки.

Ледь чутні, немов би хтось ступав по самому повітрю, не торкаючись землі. Вони наближалися, кружляли навколо хатини, майже граючись.

Сігюн кивнула на задній вихід.

— Нам треба йти.

Локі прислухався ще мить, а потім усміхнувся.

— Що ж… давайте подивимося, чи вміють вони бігати.

Бальдр глянув на Астрід.

— Ти готова?

Вона стиснула кулаки.

— Ні. Але це нічого не змінює.

Локі відчинив двері.

Ніч зустріла їх мовчанням.

Але вони вже знали—за ними спостерігають.

І ця гра ще навіть не почалася.

Ніч дихала в потилицю, холодним, безшумним ворогом, що не мав обличчя, але був усюди.

Астрід відчувала, як серце калатає в грудях, коли вони вихопилися з хатини. Сігюн йшла попереду, тримаючись у тіні, Локі крокував збоку, майже нечутний, а Бальдр не відходив від Астрід ані на крок.

Ліс був темний, але в ньому ховалася ще глибша темрява.

Крок.

Астрід різко обернулася.

— Не зупиняйся, — тихо сказав Бальдр.

Вона кивнула й прискорила ходу.

Локі кинув їй швидкий погляд.

— Якщо що—біжи.

Астрід уже хотіла відповісти, але раптом вітер змінився.

Холодний, пронизливий, він наче проникав під шкіру.

— Тепер. — Локі штовхнув її вперед.

Вони побігли.

Гілки хапалися за одяг, земля ковзала під ногами, але це не мало значення. Позаду щось рухалося.

Темрява. Вона текла між деревами, змінюючи їх, викривлюючи простір.

Шепіт.

— …поверни…

Астрід відчула, як щось торкається її думок.

— Не слухай! — Бальдр різко схопив її за руку.

Локі вирвав кинджал і різонув повітря. Темрява завила, розходячись хвилями.

— Довго ми так не протягнемо, — сказав він крізь стиснуті зуби.

Сігюн оглянулася.

— Ліворуч!

Вони різко звернули й помчали вниз, у напрямку до ущелини.

Темрява позаду розсипалася, але не відступала.

Астрід ледь не спіткнулася, коли відчула, що земля під ногами змінилася. Каміння.

Попереду щось блиснуло—срібляста поверхня води.

— Перейдемо через річку! — крикнула Сігюн.

Але щось випередило їх.

Темрява швидко зібралася, сплітаючись у фігуру прямо перед водою.

Локі зупинився.

Астрід відчула, як її легені здавило.

Перед ними стояв чоловік.

Високий. Вбраний у чорний плащ, що ніби був частиною ночі. Обличчя майже не видно, тільки очі—надто світлі, надто нерухомі.

— Ви вже в моїх снах, — голос його був спокійним, але від нього хололо всередині. — Чому ж тікаєте?

Астрід відчула, як Бальдр напружився поруч.

— Бо ти не наш друг.

Незнайомець усміхнувся.

— О, ви ще навіть не зрозуміли, хто ваш справжній ворог.

Локі опустив кинджал, але його пальці стискали рукоять.

— І хто ж це?

Фігура нахилила голову.

— Давай перевіримо.

Темрява рвонулася вперед.

І все довкола вибухнуло світлом.