Axolotl - Скривавлена зоря, Axolotl

— Кажи вже.

Локі зітхнув.

— Добре. Назвемо його просто — Той, хто забирає спогади.

— Чудово, — Астрід саркастично склала руки на грудях. — А справжнє ім'я?

— Є імена, які не варто промовляти вголос, — холодно відповіла Сігюн.

— Бо що?

— Бо він почує, — коротко сказав Бальдр.

Астрід відчула, як по шкірі пробігли мурахи.

— Це якесь прокляття?

— Щось сильніше, — пробурмотіла Сігюн. — Древній договір. Якщо назвати його справжнє ім'я, це буде сигналом.

— Сигналом для чого?

Локі усміхнувся своїм звичним загадковим усміхом.

— Щоб він повернувся за тим, що йому належить.

Астрід відчула, як пересохло в горлі.

— І що йому належить?

Локі нахилився вперед, його очі відбивали вогонь каміна.

— Ти.

Тиша накрила кімнату, така густа, що, здавалося, повітря стало важчим.

Астрід не одразу зрозуміла почуте.

— Ти жартуєш, так?

— Хотів би.

Вона відчула, як щось холодне обплутує її зсередини.

— Але… чому?

— Тому що ти бачила те, що не повинна була бачити, — пояснив Бальдр. — І тепер він знає, що ти пам’ятаєш більше, ніж маєш.

— Але ж я не пам’ятаю!

— Поки що, — тихо сказала Сігюн.

Астрід обхопила голову руками.

— Це якийсь кошмар.

— Це тільки початок, — сказав Локі. — І якщо ми не поспішимо, він знайде тебе раніше, ніж ти згадаєш правду.

Астрід повільно підняла голову.

Вогонь у каміні тремтів, відкидаючи мерехтливі тіні.

— Тоді треба дізнатися, ким він є, і як його зупинити.

Бальдр зустрів її погляд, і в його очах було щось більше за звичайну турботу.

— Ми не дамо тобі впасти в його руки.

Локі посміхнувся, але цього разу в його усмішці не було ані краплі жарту.

— Побачимо.

А за вікном темрява стискалася ще ближче.

Темрява за вікном згустилася, ніби світ за межами хатини став менш реальним. Вогонь у каміні пригас, і повітря в кімнаті стало важчим, просякнутим тривогою, яку всі намагалися не озвучувати.

Астрід відчувала, як її думки сплуталися. "Той, хто забирає спогади"—це звучало як казка, як щось вигадане, але страх у голосах Локі й Сігюн не залишав місця для сумнівів.

— Добре, — вона знову вдихнула, змушуючи себе заспокоїтися. — Якщо він може чути своє ім’я, то як нам знайти інформацію, не привертаючи його уваги?

— У нас є один варіант, — Бальдр подивився на Локі.

Той зітхнув і провів рукою по волоссю.

— Так, є. Але він мені не подобається.

Астрід підняла брови.

— Взагалі-то, мені й ця ситуація не подобається.

Локі посміхнувся, але в його очах не було звичної іронії.

— Нам доведеться звернутися до того, хто знає всі секрети цього світу.

— І хто це?

— Відун.

Сігюн злегка напружилася, а Бальдр відвернувся до вікна, ніби перевіряючи щось у темряві.

Астрід глянула на них і зітхнула.

— Чудово. А тепер поясніть, чому всі виглядають так, ніби я запропонував продати душу демону?

Сігюн відклала чашку.

— Бо ти майже це і запропонував.

Локі ліниво обперся ліктем на стіл.

— Відун — це не одна людина. Це титул. Кожен, хто володіє всіма знаннями минулого й майбутнього, стає ним. І останній Відун… ну, скажімо так, він трохи своєрідний.

— Наскільки своєрідний?

— Він знає те, чого знати не повинен. І зазвичай бере за це занадто високу ціну.

Астрід задумалася.

— Але він може сказати мені правду?

Локі зустрів її погляд.

— Так. Але тобі може не сподобатися, що ти почуєш.

Астрід хотіла щось відповісти, коли раптом відчула різке похолодання.

Вогонь у каміні потьмянів, а повітря наче стиснулося.

— Що це було? — прошепотіла вона.

Сігюн різко піднялася.

— Він знає, що ми говоримо про нього.

Бальдр схопив Астрід за зап’ястя.

— Нам треба йти.

Астрід не встигла й кліпнути, як Локі вже стояв біля дверей.

— Вибач, люба, але здається, у нас гість.

Вітер завив ще голосніше, і щось важке вдарилося у стіну хатини.

Темрява більше не чекала. Вона прийшла за ними.

В хатині різко похолодало, ніби з вулиці просочився сам холод ночі. Вітер завивав у щілинах, але тепер це не було простою бурею. Він ніс із собою щось інше—щось, що змушувало волосся на потилиці ставати дибки.

Астрід відчула, як серце калатає в грудях.

— Що це?

Локі повільно рушив до дверей, торкаючись рукояті кинджала, що висів на поясі.

— Не хвилюйся, люба, якщо це твій нічний кошмар, я приготував йому теплу зустріч.

Бальдр і Сігюн обмінялися поглядами.

— Не відкривай, — прошепотіла Сігюн.

Локі підморгнув їй і, перш ніж хтось устиг його зупинити, відчинив двері.

Холодне повітря врізалося в кімнату, загасивши свічки на столі. Темрява стояла щільною стіною за порогом, але в ній ворушилося щось…

Астрід вдихнула.

Фігура. Розмита, ніби виткана з ночі. Вона була нерухомою, але відчуття, що вона дивиться прямо на неї, було нестерпним.

— Відходь від дверей, Локі, — тихо сказав Бальдр.

Локі не зрушив.

— Ти нас уже знайшов, — сказав він у темряву. — Чого хочеш?

Тінь не відповіла. Але щось змінилося. Повітря стало ще важчим, ніби світло і звук поглиналися цією чорною безоднею.

— Він не говорить, — сказала Сігюн, ковтаючи нервовий ком. — Бо не має голосу.

Астрід відчула, як її рука сама потягнулася до кулона, що висів на шиї.

Тінь повільно нахилилася вперед.

І тут вона почула це.

Шепіт.

Він не був схожий на слова. Це були лише уривки, обірвані склади, приглушені й вкрай моторошні. Вони тягнулися з глибини темряви, торкалися її шкіри, пробираючись у голову.

— …не повинна була…

— …згадаєш…

— …візьме…

Астрід відчула, як її пальці стискають кулон.