Axolotl - Скривавлена зоря, Axolotl

Глава 8. "Перехрестя доріг"

Ніч поступово згасала, і над засніженими вершинами з’являвся перший слабкий відблиск світанку. Вогняно-червоні й золотисті відтінки фарбували небо, нагадуючи про давні легенди, де такі світанки передвіщали великі зміни.

Астрід йшла між Локі та Бальдром, і тиша між ними здавалася важчою за зимове повітря.

— І куди ми тепер? — зрештою порушила мовчання вона.

— У місце, де тобі дадуть відповіді, — відгукнувся Бальдр.

— І де нас ніхто не знайде, — додав Локі, криво всміхнувшись.

Астрід скосила на нього погляд.

— Це звучить не дуже обнадійливо.

— Я міг би сказати, що все буде добре, — Локі вдав, що замислився. — Але… не хочу брехати.

Бальдр глянув на нього спідлоба.

— Не час для твоїх ігор.

— Це завжди час для ігор, мій дорогий Бальдре. Просто правила змінюються.

Астрід зітхнула.

— Ви завжди такі?

— Так, — хором відповіли обидва.

Астрід склала руки на грудях і зупинилася.

— Добре, тоді скажіть мені ось що: кого ми шукаємо?

Бальдр і Локі знову переглянулися.

— Людину, яка пам’ятає більше, ніж хотіла б, — сказав Бальдр.

— І яка, можливо, не буде рада нас бачити, — додав Локі.

Астрід підняла брови.

— Чудово.

 

Вони йшли ще близько години, доки не дісталися вузької ущелини. Серед скель ховалася дерев'яна хатина, схожа на старий мисливський будинок.

— Він тут? — Астрід нахилилася вперед, вдивляючись у темні вікна.

— Вона, — виправив Локі, — і не радив би тобі підкрадатися.

Не встиг він договорити, як двері різко відчинилися.

На порозі стояла дівчина.

Її волосся було світлим, майже білим, а очі—крижаними, з блакитним відливом. Вона була в довгій темній куртці, яка робила її схожою на привида серед снігу.

— Що вам потрібно?

— Ранкова кава й трохи спогадів, — сказав Локі, перш ніж Бальдр встиг його зупинити.

Очі дівчини звузилися.

— Локі.

— Сігюн, — відповів він, вклонившись. — Як завжди, приємно тебе бачити.

— Сумніваюся, — пробурмотіла вона, потім перевела погляд на Бальдра. — І ти теж тут?

— Нам потрібна твоя допомога, — сказав Бальдр серйозніше.

Сігюн знову подивилася на Локі.

— Що ти накоїв цього разу?

Локі широко усміхнувся.

— О, люба, як ти несправедлива.

Сігюн не посміхнулася у відповідь.

— Заходьте. Але якщо ви щось приховуєте, краще скажіть одразу.

Вона пильно глянула на Астрід.

— Особливо ти.

Астрід відчула, як по спині пробіг холод.

Вона не знала цієї дівчини.

Але Сігюн знала її.

Хатина була несподівано затишною. Всередині пахло димом, травами і чимось солодким, схожим на мед. Дерев'яні стіни були прикрашені старими картинами, а на полицях стояли книги, багато з яких виглядали так, ніби їх давно не торкалася рука людини.

Астрід несміливо переступила поріг, відчуваючи себе зайвою.

Сігюн зауважила це і кивнула на стіл:

— Сідай.

Вона відсунула кілька сувоїв, звільняючи місце.

Локі зручно влаштувався на лавці, закинувши ногу на ногу.

— Ти живеш як справжня відлюдниця, Сігюн. Це через мене?

— Хотіла б сказати, що ні, — відповіла вона, заливаючи чай у чашки. — Але ми обидва знаємо, що я не вмію брехати так добре, як ти.

Астрід уважно спостерігала за ними.

— Ви знайомі давно?

— Довше, ніж ти думаєш, — відповіла Сігюн, не відриваючи від неї погляду.

Астрід зустріла її погляд і відчула щось схоже на легкий доторк до свідомості—мовби хтось шукав у її спогадах потрібний фрагмент.

Вона різко відвела очі.

— Що ти робиш?

— Переконуюся, що це справді ти, — тихо відповіла Сігюн.

Бальдр, який увесь цей час мовчав, нарешті заговорив:

— Нам потрібна інформація.

— Я так і здогадалася, — Сігюн зітхнула, обпершись на стіл. — Що саме вам треба знати?

Бальдр зустрів її погляд.

— Що Астрід бачила у відображенні.

Сігюн повільно кивнула, ніби очікувала цього питання.

— Це не просто видіння. Це—ключ.

Астрід нахилилася вперед.

— Ключ до чого?

— До твоїх спогадів, — відповіла Сігюн.

Тишу порушив лише звук чайної ложки, якою Локі помішував напій.

— Ти маєш на увазі… що я щось забула?

— Ти не забула. — Сігюн знову пильно подивилася на неї. — У тебе забрали ці спогади.

Астрід відчула, як її руки стиснули край стола.

— Хто?

Сігюн перевела погляд на Локі.

Астрід відчула, як усередині все стислося.

Локі, який зазвичай посміхався навіть у найгірші моменти, тепер виглядав незвично серйозним.

— Не я, якщо ти про це, — сказав він.

Сігюн кивнула.

— Але ти знаєш, хто це зробив.

Локі зробив ковток чаю і поставив чашку.

— О, я знаю. Але питання в іншому…

Він поглянув на Астрід.

— Чи ти готова це почути?

Вітер за вікном завив, ніби світ сам затамував подих в очікуванні відповіді.

Астрід зціпила зуби.

— Так.

Вона більше не хотіла жити в невіданні.

Навіть якщо правда буде страшнішою, ніж вона уявляла.

Вітер завивав за вікном, ніби хтось намагався пробитися крізь стіни хатини. Вогонь у каміні тріщав, кидаючи довгі тіні на стіни, але навіть його тепло не могло розігнати напругу, що нависла в кімнаті.

Астрід відчувала, як серце гупає в грудях.

— Говори.

Локі, який досі безтурботно грався своєю чайною ложкою, нарешті підняв на неї погляд.

— Ти справді хочеш знати?

— Не змушуй її чекати, — втрутився Бальдр.

Сігюн мовчки спостерігала, чекаючи, що скаже Локі.

Він нахилив голову набік, вивчаючи Астрід, ніби намагався вирішити, скільки правди їй витримати.

— Це… стара історія, — почав він повільно. — Дуже стара. Але для тебе вона почалася не так давно.

Астрід напружилася.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍