Axolotl - Скривавлена зоря, Axolotl

Бальдр і Локі переглянулись.

— Не тут, — сказав Бальдр.

Локі криво всміхнувся.

— Так, бо якщо залишимося тут ще трохи, гості можуть повернутися.

Астрід стиснула кулаки. Вона не хотіла чекати. Вона хотіла знати все прямо зараз.

Але щось підказувало їй, що ця правда змінить усе.

Ліс здавався тихішим, ніж раніше. Але ця тиша була неприродною—ніби всі звуки вбирала невидима сила.

Астрід, Локі й Бальдр рухалися швидко, майже бігли. Локі, як завжди, виглядав розслабленим, але очі його були настороженими. Бальдр ішов поруч з Астрід, його рука час від часу торкалася її плеча, ніби він перевіряв, чи вона досі тут.

— Куди ми йдемо? — запитала Астрід, коли нарешті порушила мовчання.

— В безпечне місце, — коротко відповів Бальдр.

— І де це?

Локі посміхнувся.

— Там, де ніхто не зможе нас почути.

Астрід не сподобалося, як він це сказав.

Вона озирнулася через плече.

І завмерла.

Між деревами щось було.

Силуети—високі, нерухомі, майже злиті з темрявою. Вони не рухалися, але відчувалося, що вони… дивляться.

— Бальдр…

Він різко зупинився і миттєво обернувся, його рука потягнулася до меча.

Але в ту мить фігури зникли.

— Ми не самі, — тихо сказала Астрід.

Локі, схрестивши руки, розсміявся.

— Нарешті помітила?

— Що це було?

— Спостерігачі, — промовив Бальдр, стискаючи меч.

— Не звучить приємно.

— Бо це не приємно, — Локі нахилив голову. — Вони приходять, коли старі таємниці починають пробуджуватися.

Астрід відчула, як всередині все стискається.

— Через мене?

— Через те, що ти побачила, — серйозно відповів Бальдр.

Вітер піднявся сильніше. Дерева зашурхотіли, ніби хтось торкався їх тінями.

— Ми повинні йти, — рішуче сказав Бальдр.

Локі більше не жартував.

Астрід кивнула. Вона ще не знала всієї правди.

Але тепер була впевнена: її життя більше ніколи не буде таким, як раніше.