Александра - Зотліла, Александра

-Давайте присядемо і я вам все розповім. 

Ми сіли за стіл і одразу перейшов до справи.

-Мене звати Сокольський Руслан Сергійович. Я знаю вас, скажімо так, від друга. Якщо коротко, склалася дуже хитка ситуація. Вас замовили. І я здогадуюсь хто. 

-Цікаво інформація. Однак, чому ви вирішили мені про це повідомити? Який вам з того інтерес?

-Розумієте, замовлення націлене не зовсім на вас. Це більше, як відволікаючий маневр для мене. А інтерес в тому, що мені потрібно знати, чому вас так хочуть прибрати. Що за інформацією ви володієте?

-Цікавий ти, хлопче...

-Повірте, ця ситуація мені така ж неприємна і невигідна, як вам. Більше того, людина, що загрожує вам, так само загрожує мені і моїм рідним. Як кажуть, ворог мого ворога, мій друг.

-Цікаво. Не знаю чому, але ти викликаєш в мене довіру. Декілька місяців тому, я почав розслідувати одну справу. Звичайнісінька аварія, здається, нічого дивного. Просто хлопець розбився за кермом. Однак, дивно те, що дорога була рівна, експертиза показала, що він був тверезий. А ще на асфальті було видно сліди від іншої машини. Я відкрив справу, але її швидко забракували. Я відчув неладне, тому розслідування продовжив робити самостійно. Через місяць на мій телефон прийшло повідомлення з погрозами, щодо цієї справи. Номер відслідковувати не вдалося 

Цікаво. Аварія? Що такого в цій аварії? Як вона взагалі з цим всім пов'язана?

-Скажіть, а як звали загиблого в тій аварії?

-Ім'я не пам'ятаю, але фамілія Потоцький. Молодий хлопчина, 19 років всього.

Микита...

-Бачу, ти здогадуєшся хто це.

В горлі ніби встав ком. Прочистивши горло, відповів.

-Він був моїм студентом.

-Зрозуміло. Цікава історія виходить.

-Мені треба все обдумати. Давайте так, обміняємося контактами і у випадку чого будемо повідомляти про зміни.

Так ми і зробили. Повертаючись до Дениса додому в голові роїлися тисячі думок, які ніяк не вкладалися в одне ціле.