Александра - Зотліла, Александра

ЕПІЛОГ

Зотліла ніч, і день згаса.                                             

Що сталося зі мною?                                                                        

Де поділась та, жива краса?                                                 

Вона вицвіла, згоріла                                                      

І тернами шипшини поросла.                            

А страх за горло взяв,                  

Здається, зараз закричу             

"Рятуйте, люди! ПОМОЖІТЬ!"      

Однак, я наполегливо мовчу.     

Ця звичка, мантра, що               

Іде зі мною, скільки пам'ятаю                 

"Вставай, не зупиняйся,               

 Бо слабкість та,                                                           

Невпинно підведе тебе до краю"     

І кожен раз 

Опісля ночі болю і страждань 

 Я вставала рано вранці,     

Поринаючи у світ бажань.

Я так жаданно рвалася до світла

Мов метелик, до яскраво-палкого вогню

І так само, необачно, Я,

Спалила душу до корню.

І не залишилося нічого.

Ні сліз, ні мук, ні мордувань

Лиш випалена пустка

З таких солодких сподівань...

Кінець