Агата Крісті - Убивства за абеткою

Пригадує свої головні болі, провали в пам’яті. І цілком упевнений: він, Александр Бонапарт Каст, є маніяком-убивцею.

Його поведінка після того – це поведінка загнаної тварини. Він повертається в свою найману кімнату в Лондоні. Він там у безпеці – звісно. Вони думають, що він був у Челтнемі. Ніж усе ще в нього – так чинити, звісно, геть по-дурному. Він ховає його за вішаком у передпокої.

А відтак його попереджують, що йде поліція. Це кінець! Вона знає!

Загнана тварина вдається до останньої втечі…

Я не знаю, чому він поїхав у Андовер, – думаю, це хворобливе бажання подивитися на місце, де було скоєно злочин – злочин, який він скоїв, хоча нічого про це не пам’ятає…

У нього не залишилося грошей, він виснажений… Ноги ведуть його за власним бажанням у поліцейський відділок.

Але навіть загнаний у кут звір буде боротись. Містер Каст вірить у те, що він скоїв убивства, але наполегливо продовжує відстоювати свою невинність. І відчайдушно тримається за алібі під час другого вбивства. Принаймні в цьому його не звинуватять.

Як я й кажу, коли я його побачив, то вже знав, що він не вбивця, та й моє ім’я нічого йому не говорило. Я також зрозумів, що він вважав себе вбивцею.

Після того як він визнав переді мною свою вину, я вкотре переконався, що моя теорія правильна.

– Ваша теорія, – сказав Франклін Кларк, – це абсурд!

Пуаро похитав головою.

– Ні, містере Кларк. Ви були в безпеці так довго, доки вас ніхто не підозрював. Як тільки вас запідозрили, отримати докази стало легко.

– Докази?

– Так. Я знайшов у шафі в Комсайді палицю, яку ви використали в убивствах в Андовері та Чарстоні. Звичайна палиця з товстою опуклою ручкою. Але в деревині було зроблено заглибину й залито туди розплавлений свинець. Вашу фотографію серед півдюжини інших обрали двоє людей, які бачили, як ви виходили з кінотеатру, коли вважалося, що ви перебуваєте на іподромі в Донкастері. Декілька днів тому вас упізнали в Бексгіллі, Міллі Гіґлі та дівчина з придорожнього ресторану «Вогняна квасолька», куди ви водили вечеряти Бетті Барнард того фатального вечора. І, нарешті, найбільш згубне зі всього: ви проігнорували найелементарнішу обережність. Ви залишили відбиток пальця на друкарській машинці Каста, до якої, якщо ви невинні, ніколи б не торкались.

Хвилину Кларк сидів нерухомо, а потім сказав:

– Rouge, impair, manque!79 Ви виграли, мсьє Пуаро! Але було варто спробувати!

Із неймовірною швидкістю він вийняв із кишені пістолет і підніс до голови.

Я скрикнув і мимоволі здригнувся, чекаючи на звук пострілу.

Але пострілу не було – барабан невинно клацнув. Кларк здивовано витріщився на пістолет і вилаявся.

– Ні, містере Кларк, – сказав Пуаро, – ви, мабуть, помітили, що в мене сьогодні новий служник – мій друг, злодій-професіонал. Він вийняв ваш револьвер із кишені, розрядив його й повернув, а ви цього й не помітили.

– Ви клятий іноземець-вискочка, – вигукнув Кларк, багряний від гніву.

– Так, так, саме так ви зараз почуваєтесь. Ні, містере Кларк, ніякої легкої смерті для вас не буде. Ви сказали містеру Касту, що мало не потонули. Знаєте, що це означає? Що ви народилися для іншої смерті.

– Ви…

Він не зміг нічого сказати. На його обличчі читалася лють, а кулаки були грізно стиснуті.

Із сусідньої кімнати з’явилися два детективи зі Скотленд-Ярду. Одним із них був Кром. Він підійшов і вимовив свою заповітну формулу: «Я попереджую вас: усе, що ви скажете, може бути використане як свідчення».

– Він уже сказав достатньо, – мовив Пуаро і звернувся до Кларка. – Ви сповнені англійської, острівної переваги, але для себе я вважаю ваш злочин зовсім не англійським злочином, не чесним, не спортивним…

Розділ тридцять п’ятий

Фінал

І

Пробачте, що розповідаю вам це, але коли за Франкліном Кларком зачинилися двері, я істерично засміявся.

Пуаро трохи здивовано дивився на мене.

– Це тому, що ви йому сказали, що його злочин був неспортивним, – ледве мовив я.

– Так воно й є. Це огидно – не лише вбивство брата, а й жорстокість, яка прирекла нещасну людину на живу смерть. Лиса впіймати, в коробці тримати й ніколи не відпускати! Це не le sport!

Меґан Барнард глибоко зітхнула.

– Я не можу в це повірити, не можу. Це правда?

– Так, мадемуазель. Жахіття закінчилось.

Вона глянула на нього й почервоніла.

Пуаро повернувся до Фрейзера.

– Мадемуазель Меґан постійно переслідував страх, що то ви вчинили другий злочин.

Дональд Фрейзер тихо сказав:

– Якось я й сам так думав.

– Через ваш сон? – Він підійшов ближче до молодого чоловіка і притишив голос. – Ваш сон має цілком природне пояснення. Це тому, що ви бачите, як образ однієї сестри вже блідне у вашій пам’яті, а його місце зайняла інша сестра. Мадемуазель Меґан замінює свою сестру у вашому серці, але оскільки вам нестерпно думати, що ви так швидко стали невірним померлій, ви прагнете задушити цю думку, вбити її! Ось пояснення вашого сну.

Фрейзер глянув на Меґан.

– Не бійтеся забути, – м’яко сказав Пуаро. – Вона не була аж так варта того, щоб пам’ятати її. У мадемуазель Меґан ви здобудете одне на сотню – un coeur magnifique80!

Очі Дональда Фрейзера засяяли.

– Я вірю вам.

Ми усі скупчилися навколо Пуаро, ставлячи запитання, з’ясовуючи той чи інший момент.

– А як щодо запитань, Пуаро? Тих, які ви нам усім ставили? Чи був у них якийсь зміст?

– Деякі з них були simplement une blague81. Але я дізнався те, що хотів знати, – що Франклін Кларк був у Лондоні, коли було відправлено першого листа. А також я хотів побачити його обличчя, коли запитував мадемуазель Тору. Це заскочило його зненацька. Я бачив лють і ненависть у його очах.

– Ви навряд чи поберегли мої почуття, – сказала Тора Ґрей.

– Я не думаю, що ви дали мені правдиву відповідь, мадемуазель, – сухо мовив Пуаро. – А тепер і ваша друга ставка провалилась. Франклін Кларк не успадкує гроші свого брата.

Вона різко підвела голову.

– Чи є в мене ще потреба залишатися тут, щоб мене зневажали?

– Жодної, – сказав Пуаро і ввічливо відчинив перед нею двері.

– Той відбиток пальця усе підтвердив, Пуаро, – задумливо мовив я. – Він просто вибухнув, коли