Анна Скрипка - Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка

Кинутий пульсар розбився об порожнє місце, де мить до того сидів єнот, сам він кинувся під шафу. Принаймні спробував, бо задня частина пухкенької тушки не дозволила йому протиснутися і жартівник застряг смішно загрібаючи задніми лапами. Гор перевів грізний погляд на мене.

- Ну що я знову не так зробила?

- Я попереджав тебе, що відстежуватиму твою магію. Чим ти тут займаєшся?

- Показую Матео, як сплітати магічні потоки в заклинаннях.

- О, так ти в нас уже магістра отримала?

Промовчала, смеривши його розчарованим поглядом: можна подумати, я тільки те й роблю, що руйную все навколо або зачаровую всіх на ліво і направо. А після витягнувши за задні лапи Матео і підхопивши його на руки, повернулася у свою кімнату, де продовжила розмотувати власне заклинання. І нехай ця білява зараза відстежує мою магію, раз інших справ немає. Мені не потрібен його дозвіл чи схвалення на застосування чар.

Цього дня ми вирішили просто відпочити, тому після того як попрацювала з Матео, я завалилася спати, заздалегідь попередивши господиню, щоб не кликала на вечерю. Але пізніше я пошкодувала про своє рішення.

***

Сильна слабкість, що накочувалася на мене хвилями, викликала тривогу, але вжити якихось заходів я не могла. Поворухнути рукою або ногою, повернути голову або відкрити очі - все це виявилося нездійсненним. Демон усередині метався розгніваним звіром, але теж був безсилий, коли я передала йому кермо влади над тілом. Так жахливо і безпорадно я не почувалася навіть після зустрічі з болотною тварюкою. Що за нова напасть?

Не знаю скільки часу минуло з моменту мого пробудження, до того ж часом моя свідомість знову кудись спливала, але в якийсь момент я почула голоси. Злий вигук Абігора, стурбоване торохтіння Матео, перелякані запитання пані Тіни.

Пізніше мені й зовсім почулося клекотіння курки, а слідом за ним мені силоміць відкрили рота і влили густу теплу солонувату рідину з металевим присмаком. Кров! Дивно, але мені стало краще, хоча сил усе ще було мало, напевно, тому через якийсь час процедуру повторили. Кілька разів.

У якийсь момент у мене з'явилися сили розплющити очі, і першим, кого я побачила, був Карро, який відсікав голову черговій курці. Кров, що хлюпала з горла, він злив у глиняну миску, а тушка полетіла у відро, що виходило парою. Потім наставник додав у кров зілля, судячи з кольору - відновлювальне. Перемішавши рідину, перелив її в кухоль і повернувся до мене з наміром знову напоїти цією гидотою.

- О, ти прокинулася, слава Єдиному! - вигукнув він, зустрівшись зі мною поглядом. - Як ти почуваєшся?

Я спробувала відповісти, але замість слів вийшов слабкий хрип.

- Що ж, те, що ти прийшла до тями - уже гарний показник. Треба набиратися сил, випий це, - з цими словами він підняв мені голову і напоїв кров'ю. - Думаю, тобі цікаво, що з тобою сталося? На тебе напала шайса[1]. І я, здається, здогадуюся, хто міг підіслати її...

[1] Шайса - розумна нечисть, має голову жінки, тіло мавпи та орлині крила. Висмоктує з жертви життєві сили, попередньо зануривши в сон.