Марта Мущинка - Врятуй мою душу , Марта Мущинка

Амелія:
Після таких жахливих подій пройшло достатньо часу, щоб дати змогу оговтатись, особливо мені.. Поки Стас був у лікарні, я жила в їхньому домі. З містером Кричевським, як не дивно, знайшлося багато цікавих тем для розмов, якщо звичайно не враховувати футбол, від якого фанатіє його племінник.. Чоловік часто запрошував мене на спільні вечері чи сніданки, щоб скласти йому компанію. А я й не відмовлялась, бо коли залишалась сама у кімнаті (доречі, поселилась саме у кімнаті Стаса), то голова забивалась різними непотрібними думками..А так, ми обоє відволікались від нав'язливих думок та спогадів.. Хто ж міг подумати, що колись я житиму в домі, якого боялась як вогню? Житиму поруч із чоловіком, якого вважала таким самим, як і мої пришелепкуваті батьки? А головне, буду жити з думками про хлопця, з яким ми просто вклали угоду, а в кінцевому результаті, щось пішло не за планом?! 
Зрештою, як я вже написала, жахливі дні пройшли, і ось містер Кричевський їхав у лікарню за племінником, залишивши мене приготувати для нього щось смачненьке та потішити його самолюбство.. Звичайно, я так і зробила. На готувала багато улюблених страв, спекла вишневий пиріг та й сама не забула причепуритись, одягнувши червону атласну сукню.. І ось, довгоочікуваний дзвінок у двері. З хвилюванням їх відчиняю, бачачи перед собою задоволене та усміхнене обличчя Стаса, який здається, з не меншою насолодою з'їдав мене своїм хтивим поглядом. Можливо переборщила із сукнею? 
- Принцесо, так і стоятимеш, чи все ж таки обіймеш свого лицаря? - хитро запитав той, та не чекаючи моєї відповіді загріб у свої обійми.. Я відчувала, як він вдихав аромат мого волосся та видихав його з полегшенням, ніби чекав на це, все своє життя.. 
- Я так скучив..- вбиває мене своїм шепотом, і ніби забувши, що ми не самі, ніжно цілує мої оголені плечі..
- Стас..- ледве видаю якесь слово, поки мурашки бігають моїм тілом - Ходімо за стіл. Ти ж голодний?! 
- Ти навіть собі не уявляєш) - схвально мовив той, але вогники в його очах натякали про зовсім протилежний голод..
- Маю чудову новину..- вже за столом, оголосив містер Кричевський і продовжив:- Труша посадили у в'язницю. Моїх свідчень було для цього достатньо! А от твої батьки...
- Що з ними? - сухо питаю, але десь в глибині душі відчуваю занепокоєння..
- Через їхні махінації, а також скарги Труша, суд забрав їхніх бізнес, але оскільки в них є донька, ти стаєш єдиною спадкоємицею, яка може його повернути.. - трохи ошелешує мене чоловік.. Махінації? Забрали бізнес? Я можу його повернути? 
- А із самими батьками що? Де вони зараз? - чомусь це хвилює найбільше.
- Одразу ж після суду, втекли за кордон.. - спокійно відповів він і додав:- То як ти вчиниш? Що зробиш із цим бізнесом? 
А що я можу з ним зробити? Керувати? Посісти місце начальниці? Це точно не можливо..Попри всі знання, що я отримала навчаючись на міжнародній економіці, я просто не спроможна володіти великою фірмою.. 
- Продам! - без вагань промовляю, але більш стримано продовжую:- Частину грошей передам в дитячий будинок, або у якийсь благодійний фонд! (Це здалось найкращим рішенням. Бізнес - це не моє! А так хоч зможу допомогти тим, хто цього потребує..) 
- Дивовижно! - схвально вигукнув містер Кричевський - Не кожен зміг би відмовитись від такого. Ти дивовижна дівчина Амеліє! 
- Ви помиляєтесь! Я просто не схожа на своїх батьків..- відмовляюсь від похвали, але все ж вдячно посміхаюсь..  У відповідь на мою скромність, Стас цілує мою руку із таким самим захопленням..Але все ж таки, нічого грандіозного я не зробила! 
- В мене є тост! - після тиші, промовив хлопець - Пропоную випити за Кричевських! І за її майбутню частинку! (Тоді він перевів свій погляд на мене, натякаючи, що довго я не засиджусь у статусі Крофт, змусивши мої щоки покритись легеньким рум'янцем!) 
Після довгих розмов, у які не входили спогади про Труша, моїх батьків та й взагалі всі ці жахливі події, ми із Стасом нарешті залишились вдвох..  Щойно містер Кричевський пішов до своєї кімнати, хлопець вивів мене на заднє подвір'я і майже одразу ж наблизив до себе.. 
- А якщо твій дядько побачить? - питаю перше, що приходить в голову, щоб хоч трохи уповільнити своє серцебиття..
- Він ще не навчився бачити крізь стіни! - жартує той, згадуючи мої ж слова, коли ми були на подвір'ї біля мого будинку, а потім продовжив:- Та навіть якщо побачить...ти ж моя наречена, я маю право тебе торкатись, навіть трохи більше..(останні слова додав тихим, приємним шепотом, змусивши мене відчути від цього справжню насолоду..Ох..) 
- Стас, ти впевнений, що цього хочеш? - запитую, але одразу додаю, на даючи йому шансу на відповідь:- Труш у в'язниці, мої батьки за кордоном, тепер мені ніщо не загрожує... Наша угода..
Але не встигаю вимовити далі ні слова, як Стас огортає мої губи своїми, так палко і ніжно, так бажано і важко, приємно до втрати свідомості...Ледь тримаю себе на ногах, його руки ковзають моїми плечима, ніби утворюючи різні візерунки, м'язи напружені, а дихання і далі важке..Я не можу цього зупинити, тільки піддатись спокусі..
- Наша угода..вже давно була скасована..- зупинившись, шепотом промовив він, так і не скоротивши нашу відстань.. 
- Скасована? - також шепочу, поки моє серце рветься із грудей до втрати пульсу... 
- Я кохаю тебе, принцесо) - ошелешує і тепер моє серце зупиняється..Я переварюю у собі кожне його слово, бажаючи провалитись крізь землю.. 
- Стас..- єдине, що виривається з середини..
- Кохаю..- не зупиняється той. Хоче, щоб я справді втратила свідомість? 
- Я не приховував, але й прямо не казав..Моя одержимість тобою, ревнощі, нестримні бажання, думки були охоплені тільки тобою..Я втратив голову і все, що в ній було.. Хай це буде безглуздо, можливо навіть не правдоподібно, але я відчуваю, що справді кохаю тебе, принцесо..І якщо зараз ти мене відштовхнеш, я не зможу гарантувати, що триматимусь і далі на відстані..Бо це не можливо.. - його каштанові очі здавались ще темнішими ніж зазвичай, а серйозність намірів вражала.. Я прислухалась до кожного слова, намагаючись все зрозуміти, а головне - відчути те саме.. Чи можу я теж кохати Стаса Кричевського? Хлопця, який спочатку здався мені звичайним мажором, а потім союзником у справі всього мого життя? Хлопця, який ефектно викрадав мене, коли я не хотіла бачити батьків, чи просто залишатись вдома? Хлопця, який рятував мою душу своєю легкістю, жартами, в дечому навіть харизмою, своїми ідеями та сюрпризами? Слухав мої вірші та ними захоплювався? Того самого Стаса, який рятував мене від лап старого покидька, гнав до самого аеропорту, стояв під дулом пістолета, а потім отримав поранення? Сміявся в обличчя самій смерті, щоб тільки врятувати мене та мою нікчемну душу? Хлопця, який зараз стоїть переді мною, пропалює кожен сантиметр мого тіла своїми темними очима і я вірю, що щиро зізнається у своїх почуттях? Хлопця, від якого з'являються мурашки, а щоки спалахують рум'янцем? Лицаря, якого я хотіла бачити завжди, сама цього не усвідомлюючи? То ж чи можу я кохати Стаса Кричевського? Якби це питання дали при першій нашій зустрічі, я б гордо крикнула НІ, авжеж ні! Але тепер, коли стою в його обіймах, приймаю його поцілунки та з хвилюванням прислухаюсь до слів, то можу тільки запевнити, що крім Кричевського, я не здатна кохати нікого..
- Не відштовхну! - з посмішкою шепочу йому відповідь..- Не зможу.. 
В його очах знову з'являються ті самі вогники, а вуста розпливається у хтивій посмішці..
- Скажи, що так само кохаєш..- проводячи рукою по моєму обличчі, задоволено промовляє він..
- Кохаю..- все ж таки здаюсь та сама тягнусь до поцілунку.. Стас з насолодою його приймає і знову доводить до втрати пульсу.. 
Хто б міг подумати, що я, Амелія, яка ніколи не бажала виходити заміж, а в планах були тільки вірші, зможу стояти в обіймах хлопця та бути його нареченою.. Але життя не передбачуване, і ніхто не знає, хто може стати твоїм лицарем та нарешті наважитись врятувати поранену душу.. Тепер я вільно вдихаю повітря, вільно ходжу по землі і здатна вільно кохати, без обов'язків, без боргів і без грошей.. Душа врятована, врятована і я!