Kalli de Narro - Секрет Імператриці, Kalli de Narro

Розділ 2

Після сніданку, подякувавши господарю, я встала з-за столу й вийшла з їдальні з наміром краще взнати це місце, яке я буду змушена назвати своїм домом. Я йшла довгими розкішними коридорами, які видавалися нескінченними й змінювали один одного. Це місце відчувалося мені як тепле, живе.

Воно істотно відрізнялося від тих місць, де я прожила більшість свого життя. Вони були холодними й вогкими, які нагадували склеп. Тут кипіла робота, були чути як на кухні слуги готують обід, коридорами я пройшла в центральну частину дому. З вікон в далині було видно місто.

Його мури й верхівку ратуші,  шпилі святилищ богів і, можливо, астрономічної вежі. Я чула, що зорі тут надзвичайно яскраві. В останнє я бачила їх коли ще була дитиною й пізніше ніколи не помічала такого особливого нічного неба. Щодо міста, то воно навіть здалека видавалося мені дивним. І я навіть не могла зрозуміти чому.

Розкіш цього маєтку мене вражала, та я розуміла що рід Кортесів належав до п’яти найбагатших в імперії, чиї скарбниці були наповнені не менше ніж мала Імперська скарбниця, що дозволило їм перебудувати сімейне гніздечко, на мою думку в справжній витвір архітектурного мистецтва.

Проходячи коридорами мені на очі трапились дивні старі двері, що взагалі не відповідали іншим й інтер’єру будинку в цілому. Вони були неначе вирвані з минулого. Але ці дивні двері й  кімната, яка була там, за ними, кликала мене. І я йшла туди без жодної думки. Крок за кроком я йшла туди, наче лялька під чиїмось контролем.

Метр за метром я наближалась до дверей. Двері були обмороженими. На рамі виднілись невеликі кристали льоду. Я провела рукою вниз, холод опікав мої тонкі пальці. Мене щось лякало, щось дуже знайоме. І я почала відступати. І от я у своїй кімнаті. Це звучить трохи дивно.

Що ж діється?

Я погодилась на шлюб з ним. Як моє життя дійшло до цього?

Лишень вчора я закрила всі борги, які дісталися в спадок від мого батька, і тепер я готувалась почати нове щасливе життя. Впала на ліжко обличчям вниз. Чому я така не везуча? Можливо, перебратись мені далі на південь або на далеку північ, де всі б чхати хотіли на моє минуле?

А я все життя знала його несправедливість до мене, однак кому про це говорити? Злодійці, жінці, що плювала на всі закони й була ледве не вбивцею? І до того ж такою, що бачить і минуле, і майбутнє, і теперішнє.

Та за кожен з дарів є своя ціна. Прокляття неповинних несуть біль його творцю, темна магія отруює моє тіло, мої печаті ріжуть моє єство, тоді як передбачення могло врятувати від страшного майбутнього.

Так ставалось вже десятки разів. Останній раз я попала так, перед моїм арештом, треба було зразу збирати речі та втікати якомога далі. Та чомусь я залишилась,

Сльози підступили до моїх очей і я ними залилася. Мені стало шкода себе, моє життя видавалося мені таким марним, а я собі – такою безпорадною й безсилою. Я жаліла себе, відчуваючи як печать опікає мене. З ним точно щось сталось. І перед очима знов з’явилась та сцена.

Тут страждаю не тільки я, а він навіть словом не обмовився. І про моє здоров’я питав. Так, Констанція, зберись, ти навіть вчора не розібрала речі. Руки підняли коробку і поставили на письмовий стіл. Я швидко розібрала речі та вже збиралася поставити мамину шкатулку на назад туалетний столик.

Гучний гуркіт виявив мене з цього дивного стану.

Прикраси були розкидані по підлозі.

Холера!

Це пролетіло в моїй голові, то лаятись на весь будинок я буду. Пальці перебирали ланцюжки, сережки та всі інші речі. Чому ж батько їх не продав всі зі срібла та золота якщо він був в борговій ямі... Я потягнулась за скринькою і помітила, що різьблений внутрішній елемент відвалився і з-під нього проглядає лист.

Знизу герб з левом, що тримає в роті білу та червону троянду. Це точно великий герб імператорської сім’ї, ще з того часу, як 100 років тому вони уклали перемир’я. Я бігло прочитала текст.

Там було написано щось про принцесу Констанцію. Цікаво, що звати її так само як і мене. Та і батько мій, наскільки як я знаю, ніколи не був одружений. І звідки я мала взятись?.. Я розумію, що я могла бути незаконно народженою, але він так описував весілля з моєю мамою, які вони були щасливі, як я народилася і як мама після цього померла.

Щось з цим листом не так... Я знову подивилась на нього. Хтось переписувався з батьком з королівської сім’ї? Ну, мені до них не має діла, але згадування принцеси Констанції мене чомусь зацікавило.

Все, що я знала – це те, що  її викрали й що пошуки не припинялися протягом кількох років. І ще те, що навіть досі в її родини є надія повернути її живою додому. А на цьому можна б було добре заробити й почати нове життя...

Отримаю титул, гроші й, можливо, навіть вийду заміж за якогось там барона і всі будуть щасливі. Про Адріана не буду в навіть думати. Для чого йому я? От принцеса – це просто чудово, а я дівчина з судимістю й багажем різних негараздів...

Однак слід визнати, що він красень, якого ще потрібно пошукати. Красиве довге ясне волосся, іскристі блакитні очі, сильний, атлетичної будови з ідеальним, як на мене, тілом. Як з обкладинки стильного любовного роману. До того ж він багатий аристократ і чаклун, а мені від нього переймає подих. І такий гарячий. Як ми говорили в академії, хоч відразу в ліжко стрибай. Але з тим наскільки я ревнива, в нас би нічого точно не вийшло.

Цікаво, чи є в бібліотеці потрібна мені інформація, бо вона мені зараз вкрай потрібна. Я і так нічого тут не розумію. І десь тут мала б бути бібліотека. Всі вони їх мають. Це як символ їхнього багатства. Вищості над нами. Хоча краще я не буду робити зайвих висновків. Може він виявиться дещо іншим. І, можливо, кращим від того, що я собі уявляю. Коридори змінювались перед моїми очима і врешті я потрапила туди, куди хотіла.

Гігантські стелажі книг тягнулись вгору аж до стелі. Тут сотні видань і книг, яких я навіть не мріяла потримати в руках. Рід Кортесів справді мають добрий смак у цьому. Тут навіть у повітрі витала магія.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍